Навіщо потрібно помилятися
Відомий дитячий психолог Людмила Петрановська сказала одного разу: «Неможливо навчитися плавати в порожньому басейні».
Дійсно, будь-яке вміння вимагає певних зусиль, і набиті гулі зі скалками — невід'ємна частина будь-якого навчання.
...досвід — син помилок трудних (О. С. Пушкін)
Невдачі потрібні нашим дітям так само, як і перемоги. Згадайте розхожий вислів про те, що вміти програвати — особливе мистецтво. Воно не з'явилося з повітря. Щоб навчитися робити щось добре й без помилок, потрібно довго тренуватися в цій справі й наробити таких помилок багато, дуже багато.
Невдача — це не тільки коли щось не виходить. Невдача болить. Якщо не болить — значить це не невдача, бо лише перемагаючи емоційний біль від помилки, людина розвиває в собі завзятість іти далі (Лінда Стейд, педагог з 25-річним стажем, дослідник в коледжі Санта-Марія в Західній Австралії)
Щоб не зламатися під ударами долі в дорослому віці, слід виробити імунітет до них, а для цього потрібна практика численних дрібних дитячих невдач.
Ось дитина складає фігурки до сортеру, й одна ніяк не входить. Мамина рука сама тягнеться допомогти... Ні, не варто!
Ви можете підтримати морально, похвалити за старанність, можете показати правильний варіант, якщо малюк сам попрохає допомоги. Але зробити «як треба» замість нього — погана ідея, як і вказівка на його помилки. Фігурка не підходить до вибраного отвору — малюкові і без вас зрозуміло, що він помилився. А незабаром стане ясно й те, що він у змозі сам упоратися з цим завданням, потрібно лише не залишати це заняття й рухатися вперед.
Так у будь-якому занятті значення має не наша участь у його виконанні, а підтримка дитини, незалежно від того, досягла вона успіху цього разу чи зазнала невдачі.
Наше вміння бачити у власній дитині переможця — це головне, що штовхає її до перемоги. Це її внутрішній настрій, яким наділяємо її ми, батьки. Якщо не вийшло щось, зовсім не обов'язково ставити крапку. Адже це тільки ПОКИ ЩО НЕ ВИЙШЛО. Поки що. Пізніше обов'язково вийде, якщо не залишати спроби. Неодмінно скажіть про це своєму малюкові.
Коли діти бояться помилитися
Діти за своєю природою допитливі й набагато менш схильні до страху помилитися, ніж дорослі. Саме тому вони так легко навчаються новому. Трирічний карапуз — набагато більш сміливий експериментатор, ніж його навчений досвідом батько, вже можете повірити!
Дитині не відомий страх зробити або сказати «щось не те» до того самого моменту, коли хтось дорослий нав’яже їй цей страх.
Які ж наші дії вчать дитину побоюватися бути смішною або винуватою ще до того, як вона щось зробить? Що змушує її відступати, так і не почавши боротьби?
- Батьки критикують результати дитячої праці: колобок із пластиліну нерівний, вежа з кубиків кривувата, а фарба на малюнку розпливлася. Ти міг би зробити й краще!
- Дитині часто дорікають через неохайність і ставлять у провину наслідки її діяльності (вода пролилася, стіл вимазаний, іграшки розкидані й новий мамин блокнот зіпсував!). При цьому сам результат — те, заради чого все затівалося, — залишається начебто в тіні.
- Висміювання дій і слів дитини, сказаних всерйоз, її спроб бути самостійною. Сюди ж можна віднести й жарти, що здаються дорослим безневинними, які ображають і засмучують дитину. Такі дії по відношенню до дитини, яка, можливо, навіть не зрозуміла, що так розсмішило дорослих, — справжнісінька агресія. Така поведінка пригнічує бажання проявляти ініціативу будь у чому.
- Невіра в здібності дитини й відсутність підтримки. «Я буду балериною» — каже чотирирічна дівчинка, яка навіть на святах у дитячому садку жодного разу не отримала головну роль. Прямолінійний батько скаже: «У тебе немає здібностей, для цього потрібно багато займатися в балетній студії. Малюєш ти краще, ніж танцюєш.»
Мудрий батько відповість: «Ти все зможеш, якщо так вирішила. Так, буде нелегко, тому що балет — важка праця. Але я вірю, що у тебе все вийде».
Можливо, це був хвилинний порив, і дитина більше ніколи про нього не згадає. Можливо, пройде рік чи два, і вам доведеться відвідати пробний урок у балетній студії. Але в будь-якому випадку, ви знайшли слова підтримки для своєї доньки. Ви не дали розчаруватися в собі. Вона засвоїла важливий урок: вона багато чого може. І її батьки — на її боці.
- Вказівки на зроблені помилки у грубій формі. Наприклад, якщо малюк випадково сказав безглуздість у присутності сторонніх або зробив щось неправильно, дуже важливо зберігати спокій і наодинці пояснити йому, в чому полягала помилка. Ні в якому разі не можна лаяти або карати дитину за те, чого вона не розуміє, а тим більше — публічно.
Страх здійснення помилки є дверима, які замикають нас у фортеці посередності. Якщо ми подолаємо цей страх, то зробимо важливий крок у напрямку до нашої свободи (Пауло Коельо).
Підводячи підсумок у темі дитячого страху зробити помилку, слід зазначити: головна проблема полягає в батьківському засудженні. Особливо в тих випадках, коли засудження в цілому кількісно переважає над похвалою.
Діти не знають, наскільки правильні їх дії до тих пір, доки не побачать реакцію батьків. Їм і невтямки, що часом ця реакція може бути викликана зовсім не їхньою поведінкою, а втомою, поганим настроєм, власними комплексами дорослої людини. У свідомості дитини закріплюється: «Так робити не можна. У мене виходить погано й ніколи не вийде. Краще й не намагатися».
Страхи у спадок
Частенько трапляється й так, що батьки, підтримуючи активність малюка у дрібницях, у цілому формують у нього страх перед майбутнім. Батьки буквально вчать дитину боятися. Ще до того, як вона піде до школи чи дитсадку, їй уже розповідають про божевільну відповідальність, покладену на її плечі, й ту дорослість, яка їй знадобиться, щоб виправдати їх очікування.
«У садку діти не плачуть за мамою. Вони їдять те, що дають, самі одягаються й виступають на святкових ранках!»
Вже одна думка про те, що їй доведеться класти в рот казна-що, й при цьому поряд не буде мами, здатна викликати у дитини неприйняття та страх не тільки перед дитячим садком, але й перед будь-якими змінами у звичному життєвому укладі.
«Ти повинен навчитися рахувати, щоб піти до школи».
Три-чотирирічна дитина поняття не має, як їй навчитися рахувати. Напевно, це мистецтво для обраних, думає вона, й мені ніколи з цим не впоратися. Простіше сказати, що не хочу ходити до школи, нехай ці неприємні думки щезнуть!
«Е, та ти навіть зав'язувати шнурки сам не вмієш! Як же ти до школи йти збираєшся?»
Та ніяк він не збирається, це батьки збираються віддати його до школи — роки через три!
Часто батьки починають «готувати» дитину до серйозних змін у її житті задовго до того, як вони відбудуться насправді. В результаті подібні напуття викликають у малюка почуття неповноцінності, йому хочеться стати знову маленьким і забути про нові перспективи, як про страшний сон.
Іноді батьки переносять власні страхи на дитину, ніби заражаючи її. «Не торкайся до великого собаки в жодному разі, він може проковтнути тебе! Не потрібні тобі ролики, на них дуже легко зламати ногу!»
Слухаючи таке регулярно, дитина починає сприймати як даність майбутнє, переповнене небезпеками й труднощами. Їй уже не хочеться мати справу з тваринами — вони небезпечні. Їй не знайоме бажання ганяти по вулиці з однолітками — можна забитися.
Але найприкріше — це те, що страх не вбереже її від неприємностей. Рано чи пізно настане момент, коли вже, можливо, дорослу людину вкусить бродячий пес тільки тому, що вона проявила панічний страх перед ним. Коли-небудь їй конче знадобиться вміння тримати рівновагу, що формується в процесі катання на велосипеді й роликах, а такого досвіду у неї не буде.
Таким чином, почуття страху (не розважливої обережності, а саме бездумного страху), — це найчастіша проблема, що дістається дитині у спадок від батьків. І страх зробити помилку — теж звідси. Він позбавляє дитину ініціативності та, звичайно ж, ні в якій мірі не сприяє розвитку самостійності чи здатності до саморозвитку.
Дорослі наслідки дитячого страху перед помилками
Оцінюючи сьогоднішні спроби малюка проявити ініціативу, пам'ятайте, що ви — перший, хто дає оцінку його здібностям і вмінням. Перший, чия підтримка чи неприйняття подарує йому віру в себе або комплекси. Попереду у нього довгі роки навчання в школі — ось де вчать майстерності боятися зробити помилку!
«Відповідайте чітко, швидко, голосно! Це прості питання, а хто буде мимрити, отримає двійку!»
«Ця контрольна — ваша підсумкова робота. Її не можна перездати, оцінка піде до табелю».
А тепер розглянемо два варіанти того, як можуть розгортатися події для вашої дитини в школі:
- Вона знає, що за помилками завжди слідують докори або покарання. Для неї погана оцінка з контрольної — кінець світу. Ну, у крайньому разі, —зіпсовані канікули. Страх перед контрольною великий, але страх перед тим, що скажуть батьки — ще більший. Страх блокує роботу мозку, паралізує всі психічні процеси. Двійка тепер майже гарантована.
- Ваш син або дочка знає, що на світі не так уже й багато речей, які не можна виправити, і двійка з контрольної — не з їх числа. Він упевнений, що вдома отримає підтримку й любов у будь-якому випадку, але хотілося б закінчити рік добре. Він зосереджений на рішенні задач і використовує весь свій потенціал, щоб упоратися з контрольною. Помилки в ній указують на прогалини в знаннях, над якими слід попрацювати. Це не наслідки жаху, який йому вселяють будь-які випробування й перевірки.
На жаль, страх перед помилками має властивість рости разом із дитиною. Сьогодні ваш малюк боїться взяти в руки олівець, бо не вміє намалювати котика, після — побоїться відповісти на уроці зі страху здатися смішним, а роки по тому він не зважиться пройти співбесіду на добре оплачувану посаду. Чому? Ситуації різні, а причина одна — боязнь зазнати невдачі.
Найбільший у світі страх — це страх перед думками інших. В ту мить, коли ти не боїшся натовпу, ти більше не вівця, ти стаєш левом. Великий рев лунає в твоєму серці — рев свободи (Ошо).
Напевно ви зустрічали на своєму шляху чимало таких дорослих, чиї дії диктувалися очікуванням загального схвалення й підтримки. Їм була потрібна впевненість у тому, що розпочата справа виявиться успішною без жодних «але». Якщо ж такої впевненості не було, доросла людина поводилася, як налякана дитина. Вона відчайдушно соромилася брати слово під час обговорення важливих питань на роботі, ніколи не претендувала на іншу роль окрім виконавця доручень, виданих іншими співробітниками.
Коли така людина планує майбутнє, в цих планах немає розмаху. Все, що б вона не побажала зробити або змінити у своєму житті, натикається на нескінченні «складно», «важко», «неможливо» й «не вийде». Плани поступаються місцем мріям, яким не судилося збутися, тому що страх помилок породжує прокрастинацію — схильність відкладати складні справи в довгий ящик, замінюючи їх побутовими дрібницями чи розвагами.
Як навчити дитину не боятися помилок
Насправді відповідь на це питання лежить на поверхні: слід уникати тих схем батьківської поведінки, які призводять до виникнення у дитини страху перед помилками. Тобто самі причини дитячого страху перед помилками — це і є керівництво для батьків, чого не слід робити.
Поговоримо про те, що ПОТРІБНО робити, щоб позбавити малюка від цього страху:
- Хваліть будь-яку активність дитини й творчі пориви. Навіть якщо вона зробила щось неправильно й додала вам проблем, спочатку похваліть, опісля — попросіть допомогти прибрати наслідки діяльності. В процесі усунення розрухи малюк сам зрозуміє, що непогано б наступного разу діяти охайніше. Якщо ви пропустите частину з похвалою і почнете з докорів, то наступного разу, швидше за все, не буде.
Велику перевагу отримує той, хто досить рано зробив помилки, на яких можна вчитися (Уїнстон Черчилль)
- Давайте малюкові зрозуміти, що ви любите його не за його перемоги, а просто так, безумовно. Що навіть коли він чогось не зміг, ви знаєте, що у нього все неодмінно вийде, й пишаєтеся ним.
- Не забувайте нагадувати, що всі час від часу помиляються. Навіть дорослі люди, навіть вчені й супермени. Тому помилитися — це не соромно, це нормально.
Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її (Марія Монтессорі).
- Забудьте вирази «ти ж мужик, чого ревеш?», «така доросла, а програла — і в сльози». Поверніться до попереднього пункту, поясніть дитині, що зазнати поразки — це нормально, і її почуття образи й досади теж нормальні. Але все можна виправити, і все може вийти наступного разу. Якщо ви налаштуєте дитину на перемоги, які чекають на неї попереду, то й причини дорікати їй за сльози не буде — вона просто не стане плакати через кожну помилку.
Не зменшуйте значення перемог і невдач вашої дитини. Дайте їй зрозуміти, що її почуття важливі для вас — будь то гордість за успішне виконання завдання чи гіркота помилки. Не відмахується від її проблем, як від несуттєвих дрібниць ( «Знайшов через що плакати. Подумаєш, біда!»). Підтримайте, допоможіть знайти віру в себе, і ваша дитина гори зверне, щоб домогтися успіху й розділити з вами цю радість.
