Любов і прихильність — не зовсім одне й те саме
Прихильність, що виникає між батьками й дітьми — ця тема в психології далеко не нова. Але зробити теорію логічно завершеною та оцінити її практичне значення зміг лише в 60-х роках XX століття англійський психолог Джон Боулбі.
Прихильність — та сама нитка, що міцно з'єднує дитину та «її особистого» дорослого. Давній інстинкт, що штовхає малюка невідступно слідувати за кимось сильним і великим, слухатися його й наслідувати його. Цей же інстинкт змушує дорослого прокидатися серед ночі на перший схлип малюка.
Зауважте, в ролі «того самого дорослого» не обов'язково повинна бути мама. Тата, бабусі, дідусі й навіть старші брати-сестри, які виховують дитину, автоматично отримують це почесне звання. Прихильність — то своєрідна страховка, видана людині з метою збереження роду.
Розглянемо простий приклад: дитина грається з іншими дітьми, і раптом між ними виникає конфлікт. «Іди, не дружу з тобою!» — такої розв'язки ваш малюк не очікував.
Любов диктує: терміново забери його звідти, заховай від кривдників. Прихильність підказує: навчи вирішувати конфлікти, бо це знадобиться йому в майбутньому.
Любов вимагає: з ним не захотіли гратися, захисти від розчарування, утіш і подаруй цукерку. Прихильність підштовхує: переживи з ним це маленьке горе, навчи з ним справлятися. Таких ситуацій в житті не уникнути, потрібно вміти пережити їх, і твоя підтримка дуже важлива.
Разом із тим прихильність без любові — вірний шлях до прикрих батьківських помилок, як і любов без прихильності.
Ключ до успішного виховання дітей варто шукати не у складних теоріях, сімейних правилах або заплутаних формулах поведінки, а в глибокому почутті любові й прихильності до своєї дитини, яке проявляється через співпереживання та розуміння. (Джон Готтман, «Емоційний інтелект дитини»)
Саме поєднання цих двох почуттів створює рівновагу й дарує дитині всі підстави рости щасливою та успішною.
Коли виникає або не виникає прихильність (прив’язаність)
Прихильність матері до дитини проявляється задовго до народження малюка.
Ось жінка дізнається про маленьке життя, яка жевріє в ній, ось вона чує перші поштовхи. Вона фантазує про те, як буде виглядати її малюк, по багато разів уявляє собі день, коли той народиться. З плином часу образ дитини стає все яскравішим у її уяві, фізичне відчуття її присутності посилюється, прихильність зростає.
Цікаво, що проведені психологами дослідження доводять: така схема працює лише в разі бажаної вагітності.
Якщо мати категорично не хоче дитини, в більшості випадків спостерігається протилежна картина: поштовхи малюка приносять дискомфорт або майже не відчуваються, майбутню маму мало турбує самопочуття малюка, і вона нерідко просто забуває про свою вагітність, живучи звичайним життям. Образ дитини неначе стертий із уяви. Уявлення про терміни вагітності стає розмитим навіть тоді, коли вони точно відомі жінці. Завдяки цьому пологи наступають «якось несподівано», коли аналізи не здані й документи для пологового будинку не оформлені.
Чи варто говорити про те, що прихильність до дитини або її відсутність, що виникли в період вагітності, зберігаються й після пологів? Взаємовідносини, які вже почали складатися, переходять на новий етап — прив'язаність перестає бути односторонньою й виникає вже між мамою і новонародженим дитиною.
Звичайно, завдяки гормону окситоцину, викинутому в організм під час пологів, будь-яка ситуація може змінитися на краще. Прокидається той самий материнський інстинкт, на який роблять ставку співробітники пологових будинків у випадках, коли мати має намір відмовитися від дитини.
Якщо ж диво не сталося, існує запасний варіант — перше прикладання до грудей викликає новий сплеск чарівного гормону, що формує прихильність. Ось чому мами з такою любов'ю дивляться на своїх новонароджених, щиро й заслужено вважаючи, що на світі немає нікого прекраснішого!
Найбільший подарунок, який батьки можуть зробити своїй дитині, це атмосфера любові, оскільки в такій атмосфері вона розвивається найкраще. (Джон Готтман і Джулі Шварц-Готтман, «Випробування дитиною»)
І ця любов допомагає дитині міцніти й розвиватися, підтримуючи її не тільки на емоційному, а й на фізичному рівні.
Прихильність і грудне вигодовування
Годування грудьми, якому надають таке серйозне значення в пологових будинках, залишається важливою умовою зміцнення прихильності й після повернення додому. Окситоцин, який стимулює виділення грудного молока, одночасно сприяє поліпшенню настрою, дарує відчуття ейфорії від спілкування з малюком. Цей гормон чесно заслужив право називатися гормоном щастя.
Тому годувати дитину грудьми якомога довше — одне з найбільш вдалих рішень, які може прийняти молода мама.
Окрім фізичного здоров'я (зміцнення імунітету, хорошого травлення) годування грудьми робить прихильність між мамою й малюком міцнішою — це підтверджений факт. І за нього варто боротися, якщо є така можливість. Брак молока, «незручна» форма грудей, необхідність тимчасової розлуки або термінового виходу на роботу — всі ці питання допоможе вирішити досвідчений фахівець із грудного вигодовування.
Однак у тих ситуаціях, коли годування грудьми принципово неможливе (а таке теж трапляється), воно не повинно ставати самоціллю. Вашій дитині потрібна не змучена й заплакана жінка, що волає про те, що без грудей немає прихильності. Малюк потребує щасливої й розсудливої мами, що подарує йому всю теплоту й турботу, на яку здатне її серце.
Любов існує, коли задоволення й безпека іншої людини стають такими ж важливими, як власне задоволення й безпека. (Гаррі Салліван, психоаналітик)
Таким чином, грудне вигодовування — один із потужних засобів зміцнення прихильності між мамою й малюком, але ні в якому разі не єдиний. Існують мільйони способів висловити вашу любов до дитини, не варто зациклюватися на одному з них.
«Неефективна любов» — чи буває таке?
До рівноваги між любов'ю та прихильністю слід прагнути. Коли любов здобуває монополію, затьмарюючи прихильність, це зазвичай закінчується дуже погано. Саме звідси ростуть ті самі, класичні докори дорослим дітям: «Я ж усе життя тобі присвятила, а ти не оцінив!» Або «Хіба цього я тебе вчила?». Або навіть так: «Ну в кого ти такий ... (егоїст, безпорадний, черствий і т.д.)»
Виходить так, що дитину й люблять, і сил не шкодують на виховання, а в результаті нікому від цього не радісно — ані їй, ані батькам.
Отже, розглянемо найпоширеніші помилки батьків у відношенні своїх дітей.
Гіперопіка
Вона має місце, коли батьки прагнуть захистити дитя від будь-яких негараздів. Щоб не застудилося, не впало й не програло в гру. Щоб ручки завжди чисті й ніжки теплі. А чи не забув він надягти шкарпетки? А що, якщо в дитсадку занадто маленькі порції, а він зголодніє? А з ким він дружить — сподіваюся, це пристойний хлопчик?
Кажуть, швейцарське міністерство освіти проводить спеціальну нараду, де обговорює, що робити з російськими мамами. Їм дали назву «мама-вертоліт». Це мама, яка, як квадрокоптер, нависає над дитиною і стежить за нею, турбується. (Людмила Петрановська: Ми готуємо дітей до позавчорашнього світу)
Така надмірна опіка в ранньому дитинстві геть відбиває бажання вчитися самостійності, а в більш старшому віці дратує й змушує соромитися своїх батьків. При цьому самостійність врешті не з'являється нізвідки, що закономірно. Дитина, що зростає в подібній атмосфері, навряд чи буде здатна приймати серйозні самостійні рішення в дорослому віці.
Непослідовність або вседозволеність
Ці два батьківських «пороки» йдуть поруч. Часто батьки, які не зуміли побудувати перед дитиною чітких рамок дозволеного й забороненого, вдаються до крайнощів. В одному випадку вони дозволяють дитині занадто багато, вражаючи уяву сусідських дітлахів широтою жестів. В інших — карають за найменші провини або виходять із себе без причини, «під настрій».
Така тактика дезорієнтує дитину, огортає її тривогою. Вона не знає, чого очікувати від батьків, стіни її світу ненадійні й тендітні. В результаті перепади настрою та замкнутість стають її постійними супутниками, спілкування з іншими дітьми й засвоєння нових знань ускладнюється.
«Мама краще знає!»
Варіант гіперопіки, що поєднується з авторитарністю. А насправді — чистої води лінь. Лінь прислухатися до дитини, лінь вникати в її міркування. Простіше гримнути та примусити. Думка дитини не враховується, з нею не радяться з міркувань, що вона начебто занадто мала для прийняття рішень. Та й клопітно це — кожного разу пояснювати, навіщо потрібно чистити зуби й питати, на який майданчик вона хоче сьогодні піти. Звичайно, на той, що ближче до супермаркету!
Прохання допомагають виражати любов, накази любов убивають. (Гаррі Чепмен)
Очікується, що нав'язана думка принесе дитині користь і вбереже від небезпек, що підстерігають на кожному кроці. Однак мало кому приходить в голову, що дитина краще, ніж хто б то не було знає, чи голодна вона й чи потрібно їй прямо зараз надіти тепліший светр.
І вже точно насильно згодована каша не виглядає в дитячих очах як доказ батьківської любові.
Дружба і рівність
Безсумнівно, мама й тато повинні бути друзями своїй дитині. Тільки ось про рівність в даному випадку не може йти мови. Роль дорослої людини автоматично накладає на вас зобов'язання бути старшим другом, лідером, захисником і порадником. Але ні в якому разі не ще однією дитиною, здатною по-справжньому образитися на сина або дочку. Дитиною, з якою можна бути на рівних, чиєю думкою можна знехтувати, як думкою сусідського хлопчика. Він нібито й старший, вже до школи ходить, але все одно поки нікому не указ. А он той семикласник із сусіднього під'їзду — це тааак... Авторитет!
Такий стан речей діє на дитину приблизно так само, як і непослідовність. Немає чітких кордонів. Немає сильного дорослого. Є тільки мама й тато, які чомусь так і не виросли, залишилися дітьми. Вони не є авторитетом для своєї дитини, а отже не можуть претендувати на роль захисників. У разі небезпеки на них розраховувати не доводяться. Здрастуй, перманентний стрес!
Суворі будні успішних татусів
У той час, як мами люблять проявляти надмірну турботу й поступливість по відношенню до дітей, багато хто з татусів навпаки прагне не дозволити зайвої сентиментальності й побоюється виростити «плаксу», «слабака» або «маминого сина».
Такий тато натягує їжакові рукавиці, збирає в кулак всю свою суворість і... обіймає сина скупими чоловічими обіймами. Або навіть доньку. Тому що дівчаток, на його погляд, теж не варто даремно балувати. А батько повинен бути в сім'ї авторитетом.
Я міг би тиснути на сина, але вміння реагувати на мій тиск — не той навик, який я хочу в нього виробити. (Себастьян Трун, «Відпустіть їх»)
Найприкріше полягає в тому, що під таким тиском дитина не стає сильною й загартованою. Ні. Вона виростає повністю безпорадною людиною, позбавленою власного погляду на речі, що покірно приймає думку інших, більш сильних особистостей. Хіба такого ви бажали б своєму синові або доньці?
Сильними, цілеспрямованими та емоційно врівноваженими виростають ті діти, чиї батьки дотримуються приблизно наступних принципів у вихованні:
- Дитина — повноправний член сім'ї й має право на свою думку, почуття та емоції.
- Ці дитячі почуття та емоції — не привід для покарання або докорів. Ставити дитині в провину можна тільки дії, а не її почуття.
Можна висловлювати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому... Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття (Юлія Гіппенрейтер)
- У будь-якій конфліктній ситуації слід на хвилину поставити себе на місце дитини, поглянути на все її очима й просто прислухатися до її слів. Ви побачите сенс у багатьох її вчинках.
- Сваритися теж треба вміти. І залагодження конфліктних ситуацій у сім'ї без скандалів і образ — відмінний приклад для дитини, тренування соціальних навичок.
Чи потрібні покарання
Говорячи про любов до дитини, якось складно торкатися теми покарань. Яка ж це любов, коли поруч із пряником сусідить батіг?
З іншого боку — а як же без покарань? Як дитина зрозуміє, що вчинила неправильно? Та дуже просто!
У дорослому житті покаранням за необдуманий вчинок найчастіше служать природні наслідки. Засидівся до ночі в соцмережах — запізнився на роботу й отримав догану. Або навіть утратив роботу — кому потрібні ненадійні співробітники?
Або не заїхав вчасно на автосервіс — автомобіль став, іди пішки.
Якщо придивитися, то в житті дитини насправді все влаштовано майже так само. Поводився недбало з дорогою іграшкою — зламав. І в цьому випадку найкращим рішенням для батьків буде дати малюку пережити природні наслідки, тобто залишитися без іграшки.
Образив сестру — сестра з ним не грається. Залишився нудьгувати на самоті.
Це хороший досвід для малюка, набагато цінніший, ніж штучно створена система заохочень і покарань.
Любов у сім'ї та благополуччя дітей
Найпершою умовою щасливого дитинства були й залишаються гармонійні взаємини між членами сім'ї. Ми можемо безперервно твердити дитині, що ми її любимо. Ми можемо обіймати її за особливою системою не менш ніж 12 разів на добу (що насправді теж важливо). Однак діти — то чуйні барометри, що вловлюють найменші коливання погоди в сім'ї.
Чим сильніше прихильність батьків один до одного, тим здоровішим буде малюк — і емоційно, й інтелектуально. (Джон Готтман і Джулі Шварц-Готтман, «Випробування дитиною»)
Стабільність взаємовідносин між мамою й татом не менш важлива для дітей, ніж батьківське тепло. Крім того, такі відносини, зафіксовані в пам'яті, послужать прикладом для них, коли настане час обзавестися власною сім'єю.
Відображення вашої любові на майбутньому дитини
Час невпинний. Щасливі моменти, даровані малюкові дитинством, не повернеш назад. Він виросте, і в минулому залишаться казки вголос і колискові, спроби влізти до мами на ручки або сховатися під полою її пальто.
Але все це не зникає безслідно. Любов, яку ви даруєте сьогодні дитині — це найцінніший внесок у її майбутнє. Виховуючи дитину в любові, ви забезпечуєте їй підтримку навіть на той час, коли вас не буде поруч. «Таємна опора» — так влучно назвала цю закономірність відомий дитячий психолог Людмила Петрановська.
Як це працює?
- Дитина, яку люблять, швидко розвивається, легко засвоюючи нові знання. Її свідомість повністю спрямована на вивчення навколишнього світу, а не на спроби довести собі, що вона не така вже й погана в порівнянні з іншими дітьми. Стрес блокує пізнавальну активність дитини. Відчуття любові та спокою — активізує її.
- Дитина, яку люблять, вміє передавати цю любов оточуючим, а значить — ніколи не буде самотньою. Вона легко знайде собі друзів і досягне успіху у відносинах з оточуючими, будь то її власна сім'я, сусіди або колеги.
- Дитина, яку люблять, довіряє батькам і поважає їх. Вони стають для неї авторитетом і об'єктом для наслідування. Ці відносини збережуться і в майбутньому, коли батьки постаріють.
Виховання без любові породжує протиріччя (Євген Ільїн)
І ще одна важлива умова благополуччя вашого малюка: неодмінно говоріть йому про свою любов. Звичайно, слова без дій не мають сенсу, але й дії без слів багато в чому втрачають силу. Говоріть із дитиною, вмійте ВИСЛУХАТИ й ПОЧУТИ те, що вона хоче сказати вам. Саме це і є справжнім проявом любові.
- В.И. Брутман, М.С. Родионова, Формирование привязанности матери к ребенку в период беременности
- Джон Готтман, Джули Шварц-Готтман, Испытание ребенком. Как не дать счастью разрушить отношения
- Юлия Гиппенрейтер, Общаться с ребенком. Как?
