«Доношування дитини»

Це поняття, досить незвичне для багатьох українців, ― невід'ємна частина виховання в Японії. Навіть якщо матуся не знайома з самим терміном, вона точно знає, що новонароджений малюк потребує її близькості не менше, ніж грудного молока.

Періодом доношування в психології називають ті кілька місяців, які йдуть після народження, коли дитина й мати продовжують складати одне ціле ― настільки міцний у них зв'язок. Різниця полягає лише в тому, що малюк, який провів 9 місяців всередині у мами, тепер перебуває поруч із нею зовні, підтримуючи тісний тілесний та емоційний контакт. У цей час для малюка дуже важливо бути якомога ближче до мами, чию присутність не замінять ані комфортні люльки, ані ультрасучасні радіоняні.

... вагітність ― виношування ― змінюється доношуванням, а роль пуповини поступово починає брати на себе психологічна пуповина ― прихильність. У цей період дитина майже не змінила свого положення в порівнянні з вагітністю, вона все ще там, тісно злита з матір'ю, лише перемістилася на зовнішню стінку живота (Л. Петрановська).

В Японії ключова роль жінки традиційно зводиться до оберігання сімейного вогнища й виховання дітей, тому в перший рік японські мами практично не розлучаються з малюком, проводячи дні й ночі в його компанії. Поєднати домашній побут і догляд за дитиною їм допомагають звичні тут слінги, ергорюкзакі й етнічні переноски (обі, онбухімо), що дозволяють жінці виконувати домашню роботу, пересуватися містом і відпочивати, не залишаючи крихітку ані на хвилину.

В Японії ви навряд чи побачите немовля, що надсадно кричить. Тут не прийнято дозволяти дитині плакати, а в мамині обов'язки входить забезпечення малюку повного комфорту, чим вона й займається приблизно до трьох років.

 Татусі нечасто беруть участь у догляді за дітьми. Їх головне завдання ― гарантувати сімейству матеріальне благополуччя. Вони приділяють час спілкуванню з дітьми на вихідних, у години спільних прогулянок.

Коли японські діти йдуть до дитячого садочку?

На це питання немає однозначної відповіді. Як і в будь-якій країні, обставини в кожній родині можуть складатися по-різному. В Японії існують ясла для малюків від народження, але більшість батьків намагається «відсидіти» вдома з малям призначені три роки. Відправляти дитину в садок раніше вважається ознакою складного матеріального становища в сім'ї або браком прихильності до малюка. Іншими словами ― поганий тон.

Віддати дитину в садок можна не на повний день, а на кілька годин. Найчастіше приводять малюків в групу до 8 ранку, а додому вони збираються кожен у свій час ― коли батьки можуть їх забрати. Однак це не означає, що дитину можна залишити в садочку до пізнього вечора й спокійно піти на вечірній шопінг. О 5 вечора знову вмикається лічильник «пристойної поведінки», і хто не забрав до цієї години дитини ― той виявився не на висоті.

Деякі садочки приймають малюків і в суботу ― за додаткову платню. Зрозуміло, таке можливо лише в тому випадку, якщо батьки в суботу працюють.

У деяких сім'ях, де батьки працюють, дітьми займаються бабусі та інші родичі, дитячий садок ― це крайній захід. Крім того, щоб влаштувати дитину до садку, батьки зобов'язані надати довідки з роботи із зазначенням кількості робочих годин на день. Такі довідки слід надавати двічі на рік, доки дитина не піде до школи. Таким чином, для мам-домогосподарок дорога до недорогих муніципальних дитсадків замовлена, навіть якщо дітей у сім'ї кілька.

Для дітей із забезпечених сімей існують платні дитсадки й окремі групи, які беруть вихованців незалежно від того, чи працює мама. Однак сюди приймають лише малюків, які досягли трирічного віку, і таке задоволення доступне далеко не кожному сімейству. Вартість перебування в такому садочку неповний день досягає 400 доларів на місяць і є фіксованою. Вартість приватних садочків ― 1000 доларів і вище. Тут робиться наголос на розвиваючі заняття й максимальне залучення мами до життя садочку.

«Пряме влучення» в японський дитячий садок

Отже, щоб влаштувати дитя до дитячого садку, в Японії нечасто доводиться вистоювати довгі черги. Слід звернутися до мерії й надати документи про те, що обидва батьки працюють. Після упереджених питань щодо існування бабусь та дідусів, які могли б доглянути за онуком, батькам видають каталог дитячих садків, з якого вони можуть вибрати від 1 до 3 варіантів. Остаточне рішення про те, який саме садок відвідуватиме дитина, приймає муніципалітет.

Однак черги до дитячих садків у Японії все ж інколи трапляються, і потрапити туди простіше у квітні ― саме в цей час тут починається навчальний рік.

Скільки це коштує?

«Дитсадкова» цінова політика в Японії вирізняється гнучкістю. Фіксованої суми, яку батьки вносять як щомісячну оплату за сад, фактично не існує. Розмір оплати безпосередньо залежить від доходу батьків, які ― ми це пам'ятаємо! ― неодмінно працюють весь той час, доки малюк перебуває в закладі. Різниця у вартості послуг дитсадків досить відчутна. Для забезпечених сімей вона може становити близько 600 доларів на місяць, а пільговий контингент може платити від 100 до 200 доларів.

Матерiал по темi:

Зарубіжний досвід виховання дитини: США

Побут японських дитсадків

У дитячому садку японських малюків чекають догляд та піклування, яким можуть позаздрити навіть карапузи, що виховуються вдома. Вихователі намагаються максимально наблизити атмосферу, що панує в групі, до домашньої, і тим самим звести до мінімуму стрес, який отримують малюки при розлученні з мамою. Особливо чітко це відчувається в групах, де перебувають крихітки від народження до 2 років. У таких яселках на кожного вихователя припадає лише 2 ― 3 дитини, яких носять на ручках і тішать, як це має робити мама. Перед сном малюків при необхідності заколисують, під час сну ― кожні 15 хвилин перевіряють подих, щоб уникнути СРДС.

 Закупівлею звичної для дитини молочної суміші, а також пляшечки й соски, займається сам дитячий садок. Комплект, який потрібно принести до садку при прийомі малюка, мало відрізняється від «українського» ― кілька змін одягу, пакет для забруднених речей і використаних підгузків. Різницю становить матрацик, на якому малюк відпочиватиме в післяобідній час ― його теж приносять з дому.

Для ігор, їжі й сну використовується одна кімната.

Хоікуен і еутіен - в чому різниця?

Ці два дивних слова ― зовсім не старовинне заклинання, а цілком звичні для японців терміни, що фактично визначають усю систему японської дошкільної освіти.

Коли наші співвітчизники діляться в мережі відгуками про японські дитячі садки, може скластися враження, що мова йде про декілька різних країн ― настільки помітна колосальна різниця в підходах та методиках. Виявляється, вся справа в цілях, які з самого початку висувалися для садків двох типів, що перебувають під опікою Міністерства охорони здоров'я (хоікуени) й Міністерства освіти (еутіени).

Хоікуен

Цей тип садків був створений державою в допомогу малозабезпеченим сім'ям, де жінка не могла собі дозволити залишатися вдома після народження дитини. Завданням саду було надання малюкам комфортного й безпечного перебування в ньому, а також можливості досхочу гратися з однолітками.

Такі садки працюють повний день, нерідко до 18 ― 19 години.

В останні роки багато мам вважають за краще будувати кар'єру, навіть якщо батько дитини цілком у змозі забезпечити родині безбідне існування. Тому популярність хоікуенів сьогодні не поспішає падати навіть серед заможного населення країни.

Сюди можна потрапити лише в тому випадку, якщо обидва батьки працюють щодня не менше 4 годин. Якщо хоча б один з батьків працює менше ― для їхнього малюка відкриті двері еутіена.

Еутіен

У цьому дитсадку все набагато складніше й суворіше, ніж в хоікуені ― і для батьків, і для дітей. Малюків не лише розважають і навчають, а й виховують за всіма правилами японського суспільства, а заодно ― і їхніх мам. У дітлахів виховують самостійність і одночасно вчать бути частиною колективу. Вони самі роблять прибирання в групі і навіть раз на місяць готують собі обід. Колектив для дитини ― його група. Колектив для мами ― батьки інших дітей, в компанії яких їй належить навчитися багатьом речам:

• Готувати обід для дитини, що складається з 24 інгредієнтів. Доводи «не вмію» і «не їстиме» не приймаються. Кожна чесна японська мама готова допомогти «невмійці», провівши майстер-клас з дитсадкової кулінарії на власній кухні. Чи подобається малюкові страва ― теж нікого не хвилює. «Треба їсти все» ― таким є вердикт педагогів. Куплені готові продукти в обідній коробочці малюка ― «справжня ганьба» для мами й «підтвердження її нелюбові» до дитини.
• Брати участь у батьківських зборах, організації свят, репетиціях батьківського хору, дитсадкових спортивних змаганнях між сім'ями й інших заходах, які залишать їй мінімум вільного часу.

Крім того, статут такого дитсадка суворо обмежує не лише рамки поведінки мами й дитини, але й зовнішнього вигляду малюка, включаючи довжину волосся навіть у дівчаток. У небажаючих підкорятися загальноприйнятим нормам вихід один ― піти з саду в інший, а це для японців означає поставити пляму на власній репутації. Тому навіть незадоволені таким станом речей батьки вважають за краще «відповідати нормам» та залишатися вірними обраному ними дитячому садку.

В еутіенах малюки перебувають приблизно з 8 до 13 ― 14 години. Тут використовуються методики, що добре зарекомендували себе ― система Монтессорі, картки Домана і т.д.

Дитина в Японії ― хто вона?

Незважаючи на більш ніж суворі вимоги до батьків у деяких японських садках, ставлення в них до дітей залишається м'яким. Малюкам надається максимум свободи. Вихователі для них ― старші друзі. До 5 років в Японії прийнято виховувати дитину в любові, що межує зі вседозволеністю.

Ситуація докорінно змінюється за 3 місяці до закінчення дитячого садка. Педагоги раптом стають суворими, готуючи таким чином малечу до «тягот і позбавлень» шкільного життя. Періоду дитини-кумира, дитини-небожителя настає кінець. З 5 до 15 років їй доведеться прожити життя дитини-раба. Саме так описують своє ставлення до дітей, що підросли, самі японці згідно філософії виховання «ікудзі». При цьому найсуворішим покаранням залишається покарання суспільством: «Ти поводишся погано, й усі з тебе сміються!» ― такі слова потрапляють на благодатний ґрунт у серці дитини, що виховується до 5 років на почуттях.

 «Ти не послухався мене, і тому впав, ― говорить мати невгамовному карапузові. ― Пробач, що не вберегла тебе. Мені теж дуже боляче, бо ти страждаєш».

Така методика виховання малюків раннього віку не передбачає ніяких обмежень. Дитину вчать із дитинства приймати правильні, зважені рішення. Але, як часто говорять у таких випадках, «не намагайтеся повторити це вдома». Японська система виховання працює лише в Японії, бо в ній задіяне все суспільство. Дітям до 5 років дозволено все і всюди. Для того, щоб методика була успішно застосована в іншій країні, необхідно змінювати мислення цього суспільства ― як мінімум перевиховати «всезнаючих» доброзичливих тіточок на вулиці, що полюбляють робити зауваження чужим дітям і давати поради батькам.

Після 15 років підлітки перетворяться на повноцінних членів суспільства, з якими дорослі стануть спілкуватися на рівних. Настає період під знаком «дитина-друг».

Ще трохи цікавинок про японські дитсадки

• У японських дитсадках педагогам заборонено носити з собою мобільний телефон, тому що фотозйомка дітей без згоди батьків переслідується законом.
• Більшість вихователів не мають спеціальної педагогічної освіти. Щоб працювати в садку, досить мати вищу освіту будь-якого профілю й пройти спеціальні курси вихователів.
• Тут малюки беруть участь у величезній кількості фестивалів та свят. В сумі їх виявляється близько 15, в залежності від місця розташування саду. Традиційні свята влаштовуються з абсолютно різних приводів ― Літній фестиваль зірок Танабата, День здорових зубів, «Ундокай» (спортивні змагання за участі батьків), Свято врожаю і, звичайно ж, Новий рік, День святого Валентина і т.д.
• Групи в японських садках невеликі ― від 6 до 8 осіб. Кожні півроку вони переформовуються, і їх склад змінюється. Так японці розвивають соціальні навички діточок.

Незважаючи на те, що потрапити до дитячого садку в Японії не так вже просто, послугами нянь тут практично не користуються. Багато жінок, народивши першу дитину, на довгі роки залишаються домогосподарками. Доручити своє дитя сторонній людині тут вважається ганебним, а ганьба ― найстрашніша кара для честолюбних жителів цієї країни.