Зріст, вага та інші важливості
18 місяців ― той самий вік, коли більшість батьків планують черговий медогляд малюка і, зрозуміло, турбуються, чи достатньо він підріс.
Як стверджують вітчизняні педіатри, середня вага дітей цього віку коливається від 9,8 до 13 кг. Норми ВООЗ мають більш широкі межі ― від 8,1 до 13,7 кг. Зріст відповідно варіюється від 77,1 см до 85,9 см, а за даними ВООЗ ― від 74,9 см до 87,7 см.
Чи потрібно бити на сполох, якщо показники вашої дитини не вписуються в загальноприйняті норми? Ні в якому разі! Згадайте про таке поняття як спадковість. Якщо вага й зріст тата з мамою складно назвати середнім, немає сенсу чекати чогось подібного від дитини.
Найкращий спосіб позбутися сумнівів ― проконсультуватися з педіатром, тим більше що термін планового огляду якраз підійшов.
В гості до лікаря без сліз
Регулярні огляди малюка педіатром після року відбуваються раз на 6 місяців. Тож у півтора року саме настає час нанести візит улюбленому лікарю.
Окрім педіатра рекомендується відвідати ортопеда, невролога, окуліста й отоларинголога, а також здати клінічний аналіз крові й сечі.
Зрозуміло, якщо вас турбує певна проблема здоров'я малюка, про це теж слід сказати лікареві й попросити направлення до вузькопрофільного фахівця.
Важливий момент у питанні відвідування дитячого лікаря: як зробити це мирно? Навіть якщо малюк добре знайомий з доктором і завжди зустрічав його радісною посмішкою, ви, можливо, будете здивовані, увійшовши до кабінету цього разу.
Нещодавно поступливий карапуз, виявляється, встиг подорослішати за ці півроку, і його тепер не можна ось так просто взяти й оглянути. І вже тим більше він не дозволить пхати йому до рота абсолютно сторонні залізячки. Він має намір надати жорстокий опір дорослому свавіллю.
Щоб ситуація не вийшла з-під контролю і тим більше ― не завдала психічної травми дитині, до походу слід підготуватися. Вже здогадалися, як? Звичайно ж, за допомогою гри!
Граємо в лікаря з іграшками: лікуємо, оглядаємо, заглядаємо в вушка, рот і ніс, застосовуючи якомога більше металевого приладдя: ложки, пінцети ― словом, все, що під руку попадеться.
Закриваємо ведмедику одне очко картонкою ― перевіряємо зір. Обмацуємо ніжки, стукаємо імпровізованим молоточком по коліну.
Граємо в цю гру кілька разів протягом місяця, змінюючи ролі: сьогодні дитина ― ведмедиків тато або мама, завтра ― лікар, опісля ― пацієнт. Звикаємо до медичних процедур, в тому числі до забору аналізів: не плач, ведмедик, зробимо «коль» ― і все. А потім почастуємо тебе медом.
Після героїчних вчинків у кабінеті справжнього лікаря малюкові неодмінно буде винагорода ― ласощі, катання на гойдалках, покупка нової іграшки.
Улюблені і корисні ігри та іграшки
Незважаючи на те, що близько 18 місяців у розвитку дитини спостерігається великий стрибок, улюбленими й найкориснішими іграшками ще надовго залишаться ті, які розвивають велику й дрібну моторику.
Каталки, машини, толокар і м'ячі ― це велика моторика, що сприяє, крім усього іншого, й розвитку дрібної.
Сенсорні килимки, дошки й коробки, а також сортери й конструктори ― дрібна моторика, яка безпосередньо впливає на становлення навичок мовлення.
Крім того, пізнавальна активність карапуза зводить до лав улюблених ігри з природними матеріалами ― з водою, піском, снігом, льодом. Це відмінний спосіб зайняти малюка і розширити його кругозір, проводячи міні-досліди.
Не варто забувати й про книжки-іграшки: вони відмінно розвивають дрібну моторику й просторове мислення.
Пристрасті по горщику
До досягнення дитиною півтора року кожен батько хоча б раз устигає зробити спробу «подружити» дитя з горщиком. Іноді вони навіть вінчаються успіхом: малюк радує маму-тата успішно зробленими справами, вселяючи в них надію, що ось він ― край нескінченній низці підгузків і мокрих штанців.
Однак буквально через півгодини вас може спіткати розчарування: малюк поки не готовий до використання горщика за призначенням. Найкращим рішенням буде перенести знайомство на більш пізній період, коли він досягне дворічного віку. Сьогодні ж ви можете просто запропонувати йому посидіти на горщику і, якщо він не буде проти, вам удасться заощадити пару-другу штанців.
Не слід квапити дитину й тим більше примушувати. Якщо ви помітили неприязнь до горщика, краще просто приберіть його на якийсь час у дальній кут і повторіть спробу через один-два місяці.
Розвиваємося з задоволенням
Тема раннього розвитку ― одна з найгостріших, якими стурбовані сучасні мами. Заклики, що сиплються зі сторінок «розумних» книг, і комерційні пропозиції сімейних клубів наполегливо вимагають терміново почати розвивати дитину, інакше після буде пізно: дорогоцінний час буде втрачено, й надолужити його не буде ніякої можливості.
А тепер ― увага! Це важливо: не буває занадто пізно навчати дитину чого-небудь. Поспішати слід в іншому ― ловити кожний момент, прожитий поруч із вашою дитиною. Поспішати налагодити довірчі відносини й зайняти в її житті місце важливої й близької людини.
Саме поняття раннього розвитку слід розуміти не як передчасне навчання чогось складного у спробах обігнати природу. Головне значення розвитку полягає в його своєчасності й посильності. Ранній розвиток ― це допомога дитині в оволодінні доступними й природними для неї навичками. Сюди входять навчання мовлення, розвиток дрібної й великої моторики, сенсорних навичок і самостійності, розвиток уяви, просторового мислення, фантазії.
Більшості цих речей вона навчається в процесі гри та в побуті. Для цього не потрібні особливі умови, суворий розпорядок занять і полк кваліфікованих педагогів. Для цього потрібно проводити з дитиною по можливості більше часу й дозволити їй просто гратися. Не тільки виконувати якісь спеціальні завдання, але й гратися в своє задоволення, уявляючи й фантазуючи. Тільки так вона природним чином підготується до подальшого засвоєння таких абстрактних понять як цифри й букви.
Також важливо для малюка брати участь у житті сім'ї, не бути відокремленим та ізольованим від великих і потрібних справ, наприклад ― від захоплюючого процесу генерального прибирання. Адже отримати в руки персональну губку для протирання пилу ― це так хвилююче й цікаво для півторарічного карапуза!
Три умови успішного розвитку дитини
Найпотужнішим стимулом розвитку малюка виступає природна допитливість, його пізнавальна активність. Уявіть тільки, скільки інформації належить йому засвоїти в ранньому дитинстві ― більше, ніж залишається на долю всіх наступних років життя!
У свою чергу пізнавальна активність набирає силу тоді, коли дитина спокійна й весела. Відчуття безпеки та спокою дозволяє їй не відволікатися на вирішення життєво важливих в її очах питань: чи люблять мене? Чи захистять у разі загрози? Чи залишається мама зі мною навіть тоді, коли у мене щось не виходить?
Малюкові вкрай важлива мовчазна батьківська підтримка за спиною.
І якщо все в порядку, дитина спокійно досліджує цей світ, по сотні разів стикаючись із невдачами й терпляче починаючи все заново, поки не вийде.
Наприклад, вона намагається поставити великий кубик на маленький, піймавши точку рівноваги так, щоб вежа не впала. Це складне заняття. Малюк, що не відчуває підтримки мами, швидко втратить інтерес і здасть позиції. Дитина, яка відчуває себе коханою незважаючи ні на що, направить свою енергію на досягнення мети.
Отже, напрошується висновок про неодмінні три умови гармонійного й успішного розвитку дитини:
- Відповідність вимог віковим особливостям. Усі цифри, букви, ноти прибираємо до шафи на кілька найближчих років.
- Емоційна рівновага малюка ― на чолі кута. Підтримуємо й любимо без обмежень.
- Надання можливості пізнавати світ кожну хвилину: в грі, в побуті, в спілкуванні.
Звичайно ж, якщо у мами є час пограти з малюком у дидактичну гру, цілеспрямовано розвиваючи певні навички, це піде йому тільки на користь. Однак не варто робити це через силу, будучи втомленою й роздратованою, на шкоду власному відпочинку. Не варто примушувати й умовляти дитину гратися, якщо вона не хоче.
Навіть якщо гра полежить на полиці пару днів, а мама замінить її розгляданням із малюком картинок у книжці ― розвиток карапуза від цього не постраждає, а емоційний зв'язок із ним тільки зміцниться.
Чому він скупиться
Багатьох батьків турбує, що малюк росте, на їх погляд, скупим. Тобто в наявності всі ознаки жадібності: він не ділиться своїми іграшками з іншими дітьми, намагається відняти чужі. Хотілося б виправити становище, але незрозуміло, як це зробити; вмовляння не діють, спроби відібрати річ викликають у малюка обурення.
Ця поведінка ― нормальна особливість розвитку дитини після року, перші спроби усвідомлення себе як особистості. Вона раптом відкриває для себе, що не всі її бажання збігаються з маминими намірами. Навіть якщо їй дуже хочеться іграшку, якою грається он той хлопчик ― мама не підтримує ідею забрати її й передати своєму чаду.
Такий спосіб дій близької людини збиває дитину з пантелику; бачення світу, що було склалося, терпить зміни, й вона починає перевіряти, де ж тут кордон між «своїм» і «чужим», що дозволять робити батьки, а чого ― ні. Попутно вона намагається максимально розширити ці межі, часом ущемляючи чужі інтереси. Цей період, як і багато інших складних етапів в розвитку, потрібно пережити. Як?
Перш за все давайте закріпимо за дитиною право не ділитися своїми іграшками, якщо вона не хоче. Це будуть перші уроки, що дають малюкові поняття про право приватної власності, яке слід поважати.
У той же час спроби відібрати в іншої людини річ або навіть їжу (так, деякі діти люблять поцупити за обідом з чужої тарілки шматочок) слід м'яко припиняти. Пояснювати дитині, що це їй не належить. В крайньому випадку, запропонувати взаємовигідний обмін.
У будь-якій конфліктній ситуації намагайтеся підкреслити, що вам зрозумілі емоції дитини: «Так, ця машинка дуже красива, мені вона теж подобається. Це прикро, коли не дають те, що хочеться, і тому ти засмучений. Але машинка не наша, а того хлопчика. Ми не можемо забрати її в нього. Давай будувати великий будинок з піску».
Категорично не можна вішати на малюка ярлики: скнара, скупердяй, егоїст і т.д. Малюк ще не розуміє значення цих слів, а якби розумів ― це б сильно його поранило.
Якщо подібні ситуації незмінно псують вам прогулянку, постарайтеся на деякий час виключити спільні ігри з іншими малюками або грати з більш дорослими дітьми, які вміють поступатися молодшим. Півторарічній дитині цілком досить і спілкування з вами, її соціалізація не постраждає від відсутності щоденних ігор з однолітками.
Кому потрібен режим
Перш за все, режим дня потрібен... ні, не дитині! Він значно спрощує життя мамі з татом, яким догляд за малюком доводиться поєднувати з турботою про власне здоров'я, а також із роботою, нерідко ― з навчанням, доглядом за іншими дітьми, заняттями спортом або відвідуванням занять у сімейному клубі.
Наявність певного графіку дозволяє заощадити час на укладання дитини в ліжко або годування, бо саме в цей час вона звикла спати або їсти. Безсумнівно, й самому малюкові це йде на користь, але лише за умови, що дотримання режиму не є наріжним каменем життя всієї родини.
Наприклад, не варто з героїчними зусиллями організовувати дитині обід посеред міста, тільки тому що вже полудень і час приймати їжу. Така трапеза буде тягарем обом. Набагато розумнішим рішенням буде перенести обід на годину пізніше й погодувати малюка вже вдома. Такий невеличкий відступ від звичайного графіку ніяк не зашкодить дитині.
Як і в будь-якій справі, що стосується виховання дітей, найкраща стратегія в питанні режиму ― це слідування здоровому глузду. Виберіть найбільш зручну для себе й малюка схему та візьміть її за основу вашого розкладу, вносячи в неї зміни в залежності від обставин.
