Довіряйте дитині: перші спроби приймати рішення
Ближче до півтора років ви можете спостерігати різкий стрибок у розвитку всіляких умінь у малюка. Він робить спроби самостійно виконати стільки нових вправ, що батьки не встигають дивуватися. Разом з тим такий прогрес часто супроводжується непослухом і спробами зробити все «по-своєму».
Не варто перешкоджати дитині в цьому ― така тактика дарує їй навичку прийняття власних рішень, а це цінний досвід.
Простий приклад: малюк, сидячи у ванні, полоще у воді шматок мила. Мило вислизає з рук, його стає все менше, але карапуз навідріз відмовляється покласти його до мильниці. Йому хочеться, щоб мило лежало в іграшковому човнику, який занадто малий для цього.
Марно пояснювати й умовляти, що задум приречений на провал, і що мило в кінцевому рахунку розтане в воді. Малюкові потрібен його власний досвід ― не слід втручатися, якщо дії дитини не несуть небезпеку її здоров'ю.
«Самостійне» меню карапуза
На 17 місяці життя дитина все частіше намагається їсти сама. У неї багато чого не виходить, і після цього мамі доводиться відмивати не тільки її саму, але й усю кухню.
Як же звести подібні складнощі до мінімуму, не обмежуючи при цьому прагнення малюка до самостійності?
Відмінним рішенням буде робити «подвійний обід», що складається з основного блюда й доповнення до нього у вигляді шматочків, які малюк зможе брати пальчиками.
Поки карапуз сам збирає по тарілочці дрібні шматочки їжі, мама начебто мимохідь підгодовує його супом або кашею з ложки.
Щоб вийти з ситуації з найменшими втратами, у якості доповнення до основної страви можна використати:
- Відварені овочі шматочками (кабачок, брокколі, картопля, морква);
- печену курку, нарізану кубиками;
- відварне рибне філе;
- бобові (молодий зелений горошок, відварна стручкова квасоля);
- кубики м'якого сиру.
На роль десерту й на полуденок підійдуть свіжі ягоди й м'які фрукти (малина, полуниця, банан, персик, абрикос без кісточки);
Сіль і цукор у дитячому харчуванні
Наявність солі й цукру в дитячому харчуванні ― предмет численних суперечок і дискусій серед батьків. Що ж із цього приводу кажуть педіатри?
Як стверджує Євген Олегович Комаровський, цукор у дитячу їжу класти не потрібно, а ось крапелька солі малюкам, усупереч поширеній думці багатьох дорослих, необхідна. Особливо важливо додавати в їжу дитині сіль у спеку, коли вона потіє, бо разом з потом дитячий організм у великих кількостях втрачає натрію хлорид.
Однак, готуючи обід дитині, слід враховувати, що малюки потребують меншої кількості солі, ніж дорослі. Таким чином, нормою для дитини буде їжа, яка за дорослими мірками помітно недосолена.
Пийте, діти, молоко...
Легко сказати... Але що робити, якщо дитина не хоче пити молоко? У цьому віці його охоче п'ють далеко не всі діти.
Якщо малюк наполегливо відмовляється від свіжого молока й молочної каші, не слід його примушувати. Сиру й кефіру в раціоні буде цілком достатньо, щоб задовольнити потребу в кальції.
Навіть якщо дитина відмовляється від звичайного сиру, ви можете приготувати йому сирні ласощі, наприклад ― ніжний пудинг.
Склад десерту простий: 1 яйце, перетертий на блендері кисломолочний сир, по ложці сметани та манної крупи. Все змішуємо й запікаємо в духовці або мікрохвильовій печі.
Дитячий сон і страшне слово «регрес»
Багато батьків помічають, що до біля 17 ―18 місяців сон дитини, який був уже досить налагоджений, знову порушений.
Це черговий регрес сну, через який проходять усі діти по кілька разів за життя. Перший такий період припадає на 4 ― 5 місяців, далі ― на 6 місяців, 9 місяців, 1 рік.
Кожна з криз сну співпадає з певним складним етапом формування психіки малюка або пов’язана з фізичним розвитком (наприклад, ріжуться перші зубки).
Регрес півтора року збігається з віковою кризою, прозваною серед психологів «світ систем». Природа кризи полягає в тому, що малюк починає вловлювати взаємозв'язок між навколишніми об'єктами й подумки об'єднувати їх у системи.
Наприклад, тато, мама і він сам є частинами системи сім'ї, а його власне тіло теж представляє окрему систему.
Дитина захоплено вивчає системи й правила, які працюють у тому чи іншому випадку, вчиться усвідомлювати себе як особистість, бачити в собі власне «Я».
Крім того, вона починає розуміти, що мама, якої немає поруч цієї миті, насправді не зникла назавжди і десь продовжує існувати. Таким чином може загостритися й потреба дитини в ласці, спілкуванні з батьками, в тактильному контакті.
Тож не дивно, що всі ці зміни, що відбуваються у свідомості малюка, впливають на якість сну. Дитина стає збудженою, плаксивою, може прокидатися вночі в сльозах або з подивом, що навколо темно й тихо. Денний сон теж нерідко буває порушений.
Боротися з кризою марно, її потрібно просто пережити. У цей період особливо важливо якомога частіше доводити маляті свою любов теплими обіймами й стриманою реакцією на його примхи й нічні демарші.
Щоб заново налагодити режим сну, постарайтеся дотримуватися ритуалу приготування до сну: купання, звична піжама, читання казки, спів колискової, положення штор на вікні, місце й час укладання, запахи та звуки, що супроводжують процедуру, ― все це важливо для дитини і має залишатися незмінним .
Фізичні вміння
Малюк півтора років від роду ― справжній живчик. Він рідко сидить на місці, йому не до того, занадто багато треба встигнути. Він бігає, стрибає, плазує, підіймається кудись і скочується назад, намагається виробляти немислимі для свого віку трюки.
Часом дитина так старається, що у мам-бабусь серце йде в п'яти: її витівки стають відверто небезпечними.
Багато батьків вважають за краще захистити малюка від небезпеки, просто обмеживши його в русі: тут можеш побігати, а туди ми не підемо, і на цю драбинку ― нізащо! Вона висока, для великих дітей.
Не варто забороняти дитині бігати, стрибати й залазити на драбини ― це її природна потреба. Просто продумайте, де б вона могла робити це без загрози для здоров'я.
Можливо, це будуть щоденні візити на турніки й драбинки на дитячому майданчику; можливо, прийшла пора придбати дитячий спортивний комплекс або обладнати цілу кімнату, обвішану канатами й перекладинами, з м'якими матами на підлозі. Рішень може бути багато, але вони переслідують одну мету: дозволити маленькому спортсмену ставати ще спритнішим та сильнішим.
Розвиваємо мовлення
Здатність говорити не приходить до людини нізвідки. Звичайно, малюк освоює мовленнєві навички, навіть просто спостерігаючи за дорослими, але цього недостатньо для своєчасного формування мовлення. Для того, щоб дитина вчилася чомусь новому, їй необхідна практика.
Існує величезна різноманітність шляхів та методів, за допомогою яких ви можете розвивати ці практичні вміння:
- Читання книг і обговорення картинок в них («Це курочка. Курочка каже: ко-ко!»).
- Спів пісеньок і колискових.
- Пальчикова гімнастика (тут ви вбиваєте одразу двох зайців ― збагачуєте словниковий запас дитини й розвиваєте дрібну моторику).
- Ігри власне на розвиток дрібної моторики (з дрібними предметами, крупами, піском, сортерами і т.д.).
- Проголошення назв предметів і їх властивостей в побуті («А ось і наша чашечка. Чашечка у Маші маленька, синя.»)
- Проказування коротеньких віршів, забавлянок і приказок.
Як показує практика, розвиток мовлення ані в якому разі не залежить від того, скільки розвиваючих мультиків переглянув ваш карапуз. Найпотужнішим стимулом говорити для дитини є живе спілкування.
Соціальні навички та емоції
Як уже згадувалося, на 17-му місяці життя дитина переживає кризу з фантастичною назвою «світ систем». Крім інших складнощів і змін, ця криза несе з собою тимчасове загострення страху втратити маму, бути вкраденим, відвезеним за сто дев'ять земель.
Або навпаки: малюк боїться, що мама піде назавжди, залишивши його одного в порожньому будинку або чужому незвичному місці під назвою «ясла».
Прихильність до батьків в цьому віці настільки велика, що відвідування дитиною дитячого садка або розвиваючих занять без мами (тата, бабусі) вкрай не рекомендується ― занадто травматичне.
Але ситуації бувають різні, та й будь-який мамі просто необхідно періодично залишати малюка з нянею або кимось із знайомих, і тут вам знадобиться вся ваша удача й терпіння, щоб «піти з миром».
Дитині поки що незрозуміло, чому мамі потрібно піти. Навіть якщо ви були відсутні пару годин учора, а до цього ― минулого тижня, кожне подальше відлучання вона сприймає як головне й остаточне, тобто назавжди.
Ось тут і ховається найбільший підводний камінь: як піти, не зашкодивши?
Чого тільки батьки не говорять, прощаючись на годину зі своїми чадами: я принесу тобі ням-ням (та не потрібне йому ням-ням, у нього трагедія ― його матері позбавляють!), я нікуди не пропаду (обіцянкою не пропадати ви ще більше допомагаєте йому переконатися, що може бути й інакше ― пропаде мама).
Найгірший варіант репліки перед тим, як піти: «Будеш плакати ― не прийду за тобою!» Це просто помах сокири над ніжними ниточками дитячої прихильності. Щоб одним ударом довести дитині, що її покидають назавжди, і в цьому її власна вина ― бо плакала, коли не можна.
Особливо суворими батьки намагаються бути з хлопчиками: «Ану припини ревти, ти ж мужик!"
Дитина вчиться душити в собі емоції, приховувати їх, і ось диво: вже у два роки тримає себе в руках, повністю усвідомлюючи, що в найважчий момент співчуття чекати немає звідки. І звичайно ж, не вчиться проявляти це співчуття й до інших людей.
Що ж робити? Прийняти дитину такою, якою вона зараз стоїть перед вами: налякана, заплакана і з краплею під носом. Обійняти її, втішити й сказати, що розумієте, як не хочеться розлучатися. Що любите й скоро будете знову вдома: «Тільки пограєшся з нянею (бабусею) ― і я вже прийду».
Ні в якому разі не можна йти без попередження або соромити дитину за її занепокоєння, домішуючи до тривоги ще й почуття власної неповноцінності й провини.
І звичайно ж, краще буде, якщо ви спробуєте по можливості уникати подібних ситуацій. Цей «спідничний» період ― тимчасове явище, він не вимагає спеціального «загартування» дитини або коригування поведінки. Його просто необхідно пережити.
Ідеальний розвиваючий центр ― який він?
Ближче до середини другого року життя більшість батьків вважають своїм обов'язком вибрати для малюка спеціальні розвиваючі заняття. Передбачається, що там професійні педагоги навчать його дитячим премудростям, з чим самій мамі нізащо не впоратися.
Розвінчаємо кілька найбільш поширених міфів щодо дитячих клубів:
- «Клуб дає дитині знання, розвиває й навчає її». Насправді завдання клубу, коли йдеться про малюків до трьох років ― дати знання й навички мамам. Заняття повинні виглядати як майстер-класи, після яких батьки протягом тижня практикують отримані вміння, проводячи розвиваючі заняття з малюком.
Дитячий мозок влаштований так, що його здатність сприймати нову інформацію залежить від періодичності її повторення, тому годинне заняття його тільки втомить. У віці від року до півтора оптимальна тривалість заняття складає не більше 5 хвилин, зате повторювати його елементи слід якомога частіше.
Виконати це на практиці може тільки людина, що безперервно знаходиться поруч із дитиною.
- «Розвиваючі заняття в дитячому центрі необхідні дитині для соціалізації та спілкування.» Дитина цього віку не відчуває гострої потреби в спілкуванні зі сторонніми, навіть якщо це діти. Їй досить свого тісного і звичного маленького світу, а якщо малюк надзвичайно товариський, то ігор на дитячому майданчику серед інших карапузів буде більш ніж достатньо.
- «Дитина буде розвиватися краще, якщо звернутися до фахівців». Розвиток малюка залежить в першу чергу від емоційного стану й кількості зусиль, які мама готова витратити на ігри з ним. Будь-які ідеї й схеми розвиваючих занять ви можете знайти в інтернеті і книгах, тому відвідування клубу з цією метою зовсім не обов'язкове.
Крім того, далеко не завжди клубні заняття ведуть кваліфіковані фахівці. Часто це виявляються просто студентки педколеджу, що не мають найменшого досвіду роботи з дітьми.
Заради справедливості слід зазначити, що відвідування дитячого центру надає самій мамі можливість «вийти у світ», поспілкуватися з іншими мамами й поставити педагогу питання, які її цікавлять. Крім того, такі уроки дозволяють не витрачати час на розробку занять, а йти за запропонованою фахівцем схемою.
Звичайно ж, все це має сенс лише в тому випадку, якщо сам педагог досить професійний і в змозі правильно направляти молодих батьків.
Тому, вибираючи розвиваючий центр, перевагу слід віддати тому, де робота спрямована не на проведення занять з малюками, а на навчання батьків проводити такі заняття вдома самостійно.
Кожен етап заняття повинен супроводжуватися поясненнями батькам, «що й навіщо» ми зараз будемо робити, а також як це можна зробити ще. Мамам при цьому відводиться роль не глядачів, а безпосередніх учасників.
