Великого значення дитячим почуттям й емоціям стали надавати недавно. Ще якихось 30-40 років тому вважалося, що дитина стає «справжньою» чуттєвою людиною не раніше 2 років, коли вона вже вміє розмовляти. Водночас думка про те, що піврічний малюк здатен відчувати гнів чи обурення, здавалася безглуздою. Але зараз ми знаємо, що діти починають відчувати різні емоції задовго до того, як навчаться висловлювати їх словами.

Результати досліджень довели, що немовлята відчувають до 8-10 різних почуттів, якщо відштовхуватись від їхньої міміки. Серед них – радість, печаль, смуток, страх, гнів, зацікавленість, задоволення, здивування, відраза (реакція на неприємні смаки). Чим раніше дитина почне розуміти та управляти ними, формуючи різні поєднання почуттів, тим більш насиченою буде її емоційне життя. Така саморегуляція – найважливіший фактор успіху в навчанні, роботі та особистих стосунках.

Народжуючись, дитина здебільшого відчуває негативні емоції. Вони пов'язані з її дискомфортом (болем, голодом, мокрими підгузками) і виражаються у вигляді плачу або крику. Саме дорослі, реагуючи на такий заклик малюка й створюючи для нього гарні умови, сприяють появі позитивних емоцій. Крихітка вчиться їх висловлювати приблизно до 3 тижня життя. Спочатку це одинична посмішка, яка до 3-4 місяців переходить в комплекс пожвавлення та усвідомлену реакцію на дії дорослих.

Залежно від переважання емоцій, позитивних й негативних, складається загальне світовідчуття дитини. Якщо всі її потреби задоволено, а в цілому вона щаслива та спокійна, то її світовідчуття сформується оптимістично-позитивним. А це означає, що малюк буде більш товариським, цікавим й безстрашним в дослідженні навколишнього світу.

На емоційний фон дитини впливають не лише її взаємини з дорослими, але й загальна психологічна атмосфера в сім'ї. Якщо дорослі, а особливо мама, напружені, засмучені або пригнічені, то ці емоції «передадуться» малюку.

З 6-7 місяців малюк вже зможе за допомогою міміки та жестів пояснити свій стан і настрій. В цей час особливо важлива відповідь дорослих на ці «сигнали». Якщо ви будете реагувати лише на негативні емоції дитини, то надалі вона буде привертати вашу увагу лише цим способом. Тому не ігноруйте позитивні емоційні прояви.

Перший крок, який ви повинні зробити для розвитку емоційного інтелекту своєї дитини – не боятися будь-яких її почуттів. Не існує правильних чи неправильних, гарних чи поганих емоцій. Кожне почуття важливе по-своєму, а разом вони складають повний емоційний спектр. Щоб дитина навчилася ефективно ними управляти, необхідно навчити її розуміти свої емоції.

Одна з помилок багатьох батьків – спроби зробити свою дитину перманентно щасливою. Це позбавляє її можливості стикатися й боротися з життєвими труднощами, виховувати стійкість і внутрішню силу.

Яким чином правильно реагувати на почуття малюка й розвивати його емоційний інтелект:

1. Вчіться розрізняти дитячі емоційні сигнали. Звертайте увагу на жести, міміку й звуки, які видає ваш малюк. Так, наприклад, ви помітите, що малюк незадоволений або втомився від лоскотання, якщо він відводить погляд, вигинає спинку. Або він сумує, не звертаючи уваги навіть на улюблені іграшки, коли тато йде на роботу. Реагуйте на ці прояви – припиніть лоскотати або візьміть дитину на руки й разом помахайте татові з вікна.
2. Називайте і визнавайте почуття сина або дочки. Немовлята не повною мірою усвідомлюють свої почуття й часто не розуміють, що з ними відбувається. Особливо «тиснуть» на них сильні негативні емоції – розчарування, печаль або гнів. Коли ви називаєте їх і визнаєте, то допомагаєте малюку розпізнати свої переживання й даєте йому зрозуміти, що вони цілком нормальні. Наприклад, погоджуєтесь, що ваш малюк злиться через те, що настав час йти з майданчика. Або розчарований тим, що вежа з кубиків постійно падає. Чи сумує, коли бабусі пора повертатись до себе додому.
3. Не блокуйте прояви почуттів. «Не плач! Чоловіки не плачуть», «Не сумуй! Подумаєш, Марійка йде додому, ви ж завтра знову побачитеся на майданчику» – будь-які подібні фрази змушують дітей думати, що їхні почуття« погані» й непотрібні. Надалі це може вилитися в емоційну холодність, придушення будь-яких почуттів та невміння їх опанувати. Також, якщо ви будете ігнорувати або блокувати дитячі почуття, ваш малюк швидше за все почне висловлювати їх агресивними діями або словами. Замість цього визнавайте будь-яке почуття дитини. Наприклад, скажіть їй: «Ти сумуєш, тому що Марійці пора повертатись додому. Тобі подобається гратися з нею. Давай зараз помахаємо їй ручкою, а завтра ви знову гратиметесь разом».
4. Вчіть дитину правильно висловлювати свої почуття й шукати нових рішень. Негативні емоції й почуття – зовсім не проблема, їх не варто боятись. Але «неправильне» їх вираження може стати проблематичним. Навчіть свого малюка безпечним (для нього та навколишніх людей) способам висловити гнів, образу або розчарування. Наприклад, запропонуйте синові або дочці намалювати/зліпити те, що він відчуває. Нехай потупає ногами й пошумить, якщо злиться. Або разом з вами подумає, як можна зробити те, що йому не вдається й викликає розчарування.

Нам під силу розповісти й показати своїм дітям, що з почуттями можна й потрібно «потоваришувати». Різні емоції додають нашому життю різноманіття відчуттів, як позитивних, так і негативних. Вони не «хороші» чи «погані» – вони просто є, й ними можна управляти. Ви можете спрямовувати свою дитину, розділяти з нею радощі й допомагати долати проблеми. Й краще починати робити це з перших днів її життя!