Кому потрібен дитячий садок?
Ось уже кілька поколінь батьків ведуть нескінченні суперечки про те, що таке дитячий садок для дитини — благо чи кара? Кожен виніс із дитсадкового дитинства свої спогади: хтось наводить як приклад навчальні заняття й барвисті святкові ранки, хтось готовий розповісти моторошні історії про злих вихователів.
Де ж істина?
А істина, як завжди, причаїлася десь посередині. Спробуємо її озвучити, проаналізувавши доводи прихильників і противників дитячих садків.
Довід перший ЗА: в дитячому садку дитина вчиться спілкуватися з однолітками, вона отримує соціальні навички.
Дитина дійсно спілкується з іншими дітьми в дитсадку і вчиться будувати з ними стосунки. Точно так, як і під час гри з сусідськими дітьми на майданчику чи з братами й сестрами вдома. Для оволодіння соціальними навичками їй зовсім не обов'язково перебувати в тісному контакті з іншими дітьми по 8 годин на добу. Навпаки, від такого надлишку спілкування більшість дітей просто втомлюються. Таким чином, роль дитячого садка в соціалізації дитини дещо перебільшена.
Слід також сказати, що необхідність у щоденному спілкуванні з іншими дітьми виникає у малюка не раніше трирічного віку, тому віддавати його в ясла «для соціалізації» — явний перебір.
Довід другий ЗА: заняття в дитячому садку розвивають дитину й готують до школи.
Перебування дитини в дитячому саду ніяк не впливає на її розвиток і підготовленість в кінцевому рахунку до школи.
Чому? Все дуже просто: мозок дитини влаштований зовсім не так, як мозок дорослого, і до 6 років просто не пристосований засвоювати такі речі як букви й цифри. Звичайно ж, багаторазовим повторенням можна змусити запам'ятати кого завгодно і що завгодно, тільки це не має ніякого відношення до розвитку. Так що цей уявний плюс дитсадкової системи доведеться відкласти вбік.
Головний напрямок, у якому впевнено рухається навчання дитини дошкільного віку — емоційна сфера. Вона вчиться не тільки висловлювати свої емоції, але й уловлювати відтінки настрою оточуючих. Звідси — здатність до емпатії, вміння знаходити спільну мову з оточуючими, стійкість до стресів, жага нових знань.
Керує всіма цими емоціями лімбічна система головного мозку, яка, до слова, відповідає й за прояв інстинктів, в тому числі й інстинкту самозбереження.
Заняття, на які слід робити ставку до досягнення дитиною 6-7 річного віку — це розвиток творчих здібностей, уяви, образного мислення й соціальних навичок.
Якщо вам пощастило потрапити до групи, де працює саме такий вихователь — той, що ставить на перше місце не густо списані прописи, а здатність творчо мислити й вільно спілкуватися — дитячий садок дійсно допоможе дитині розвиватися.
Якщо ж ні — ваша дитина... все одно буде розвиватися відповідно віку. Незалежно від того, чи відвідує вона дитячий садок, вона вчитиметься найважливішим для неї навичкам: у грі, в спілкуванні з дорослими й однолітками, у відзеркалюванні поведінки близьких людей. Існує лише одна неодмінна умова: малюк повинен відчувати себе коханим, бажаним і відчувати повну безпеку.
Згадайте, лімбічна система, що так бурхливо розвивається в цей період, відповідає за інстинкт самозбереження. Той самий інстинкт, який при першому ж сигналі тривоги відключає здатність приймати будь-які рішення крім життєво важливих: врятуватися, знайти затишне місце, попросити підтримки й захисту у сильного дорослого.
Таким чином, коли дитина засмучена й перебуває в стані стресу, її здатність і бажання вивчати навколишній світ слабшають, і розвиток припиняється. Це схоже на те, як молюск закриває раковину в разі небезпеки: так, нічого не видно, але зараз не до цього. Залишитися б у живих.
Можливо, це звучить перебільшено, але саме так дитина й бачить світ, якщо не відчуває себе захищеною: «На мене кричать, мене не хочуть обійняти —значить, я не такий хороший, як треба. Можливо, мене зовсім не люблять, і це назавжди».
Згадайте себе в стані стресу — чи можлива в таких умовах будь-яка конструктивна діяльність?
А тепер уявімо середньостатистичний державний дитячий садок: переповнена група, змучені роботою й принижені зарплатнею вихователі. Напружений розклад занять, де уроки англійської нагромаджуються на читання та поспішають проштовхнутися між математикою й грамотою. Розклад, складений не для дітей, а для звітів до вищих інстанцій. Для тих самих звітів, написання яких не залишає вихователям часу просто поспілкуватися з дітьми й дати їм те, чого вони потребують більше будь-яких наук — своє тепло й увагу.
Додайте сюди відсутність мами й пов'язаний з цим стрес, паралізуючий пізнавальну активність дитини в перший час перебування — і стане зрозуміло, що за активним розвитком у такий садок теж іти не варто.
Звичайно, крім стандартних «ДДЗ комунального типу» існують приватні садки з мінігрупами й ласкавими вихователями. У такій обстановці шанси на розвиток творчих здібностей і психічних процесів значно вищі (посилене навчання рахунку-грамоти-мов знову відкидаємо вбік із причини, викладеної раніше). Однак ту ж картину ми можемо спостерігати й у звичайній родині, де дитині комфортно й затишно серед близьких людей, у звичній обстановці, де з нею граються й дозволяють гратися самостійно.
Таким чином, брати до уваги розвиваючу функцію дитячого садка не має сенсу.
Довід третій ЗА: дитячий садок забезпечує батькам свободу дій
А ось це і є основне призначення дитячого садка — надати батькам можливість зайнятися своїми справами в той час, коли дитина перебуває в безпечному місці під наглядом дорослих людей. Саме в цьому світлі й варто розглядати дитячий садок — як винахід, що полегшує життя батькам.
Доводи ПРОТИ дитячого садка:
Марно розписувати мінуси кожного окремо взятого дитячого садка, бо в кінцевому результаті вони зводяться до одного: недостатній комфорт для дитини.
Сюди можна віднести такі недоліки:
- Переповненість груп, що тягне за собою нескінченні нежиті, застуди й кон'юнктивіти у дітей, а також виключає особисте спілкування педагога з кожним малюком окремо.
- Недостатня кваліфікація й просто особисті якості вихователів (між іншим, це перше, на що слід звернути увагу при виборі дитсадка й групи).
- Область комфорту включає (чого вже гріха таїти!) і площу приміщення групи, наявність обладнання на майданчику й зручність ліжечок у спальні.
Таким чином, все, що робить присутність дитини в дитсадку незатишним і незручним, може стати тим самим доводом ПРОТИ.
А чи змиритися з недоліком, намагатися поліпшити умови своїми силами (наприклад, закупити нові меблі), або ж відмовитися від відвідування цього конкретного дитячого саду — це рішення слід приймати з урахуванням інтересів і батьків, і дитини.
Важливо також і те, ЩО саме виступає в ролі недоліку: бідненький ремонт з непоказними шпалерами чи нездорова емоційна атмосфера всередині групи. Перший випадок навіть не тягне на звання «аргументу ПРОТИ», другий — виразний сигнал схопити дитину й бігти з нею з такої групи.
Разом з тим далеко не всі сім'ї можуть собі дозволити відмовитися від послуг дитячих садків, тому в більшості випадків рішення приймається в сторону пошуку відповідного садка, і це не погано. Головне, щоб ваша дитина не відчувала себе нещасною, проводячи в ньому цілі дні.
Дитсадок у цілому — не добро й не зло, це просто установа, корисна послуга для батьків. А скористатися нею чи ні — кожен вирішує, виходячи зі своїх можливостей. Для самої ж дитини ніякої гострої необхідності у відвідуванні дитячого садку немає. І вже точно не потребує відвідування дитячого закладу малюк, який не досяг трирічного віку. В цей період потреба залишатися поруч із мамою перевершує будь-які інші потреби.
Призначення розвиваючого центру
Ранній розвиток — звучить заманливо... Яка ж мама відмовиться від задоволення похвалитися перед знайомими, що ось мовляв її малюк у два роки вже знає цифри або цілком упевнено тримає в ручці скрипковий смичок?
І всілякі розвиваючі центри, жваво відгукуючись на бажання батьків ростити вундеркіндів, гостинно відкривають свої двері. «Хочете, навчимо ваших дітей швидко читати до трьох років? Рахувати? Виконувати акробатичні етюди? Жваво висловлюватися англійською, французькою та навіть китайською мовами? Немає проблем, чекаємо вас за такою-то адресою без вихідних і перерв... »
Дорогі батьки, давайте зупинимося і видихнемо. Давайте проаналізуємо, що входить у спектр послуг багатьох центрів раннього розвитку: звичайні речі, якими дитина цілком успішно оволодіє в майбутньому за лічені місяці. А сьогодні у неї на вивчення непотрібних, незрозумілих і нудних значків піде маса дорогоцінного часу, який можна було б використовувати на гру й спілкування — такі важливі й зрозумілі заняття...
Щороку тисячі малюків, що підросли, поповнюють ряди першокласників, які блискуче рахують, читають, жваво розмовляють англійською, але при цьому абсолютно не вміють відстояти свою думку й здаються при перших труднощах, що виникають на шляху. Їм важко скласти небилицю або придумати неіснуючу країну. Вони не знають, як вести себе у конфліктній ситуації, більше вогню бояться нових знайомств і абсолютно не розуміють, чому людині, що потрапила в безглузду ситуацію, слід поспівчувати й запропонувати допомогу.
На додачу до величезного не за віком багажу знань вони отримують неврози та інші порушення у фізичному та емоційному плані.
Звичайно ж, причина такого перекосу в розвитку полягає не в самому існуванні розвиваючих центрів. Центри, як і дитячі садки — всього лише послуга, якою можна скористатися на благо, а можна з її допомогою перетворити чиєсь дитинство на тугу зелену.
Причина насправді стара, як світ: невміння батьків знайти золоту середину. Керуючись благими намірами дати дитині усе найкраще, вони навантажують дитя зовсім зайвими знаннями, до яких його мозок фізично не готовий. Одночасно з цим позбавляють його можливості розвиватися відповідно до віку — творчо мислити, фантазувати й просто бути хоч якийсь час наданим самому собі.
Отже, чи варто взагалі відвідувати з дитиною розвиваючий центр? Безумовно, варто, якщо заняття відповідають віковим особливостям дитини. Відвідування таких центрів можна порівняти з покупкою одягу та взуття для малюка. Нікому не прийде в голову купувати черевики на три розміри більше, щоб дитина швидше росла. Навпаки, кожна мама намагається вибрати наряд і взуття так, щоб дитині в них було максимально комфортно й безпечно. І ніхто не надягає на малюка три модних курточки одночасно, щоб показати, що вони у нього є.
Але коли мова заходить про розвиваючі заняття, чомусь хочеться, щоб дитина встигала все — й співати, й малювати, й складати слова з магнітних букв у той час, коли вона й на ногах іще тримається невпевнено. Хочеться на питання подруги «А що ви вже вмієте?» вивалити цей карколомний список і зашарітися від гордості за своє талановите дитя.
І часто навіть не береться до уваги, що спроби перестрибнути через кілька ступенів у розвитку дитини, навантажити її надміру цілою системою занять не можуть бути корисними для неї.
До слова, про вибір занять: чому б не поцікавитися, чого хоче сам малюк? Чим йому подобається займатися? Виберіть для нього заняття до смаку й відвідуйте їх із задоволенням і користю, залишивши все зайве за бортом.
Не варто також забувати, що будь-які розвиваючі заняття для малюків раннього віку не ефективні без активної участі батьків. Тобто завдання педагога — вказати правильний напрямок мамі, пояснити їй, чому і як навчати дитину. А вже сам розвиток здійснюватиметься вдома, в спокійній сімейній обстановці в декілька заходів по 5 — 10 хвилин протягом кожного дня.
Після трьох років ситуація докорінно змінюється. Велика частина дітвори відвідує дитячий сад, хтось залишається вдома під наглядом бабусі або няні. Однак кожен із них уже досить самостійний, щоб особисто переймати досвід педагога. Заняття в розвиваючому центрі мають більш вузьку спрямованість: це вже не ранній розвиток взагалі і в цілому, а скоріше гуртки за інтересами — малювання, музичні уроки, танці, гімнастика і т.д.
Їх цілком можна поєднувати з відвідуванням дитячого садка, якщо дитина не дуже втомлюється від таких навантажень і займається із задоволенням.
Домашнє виховання й няні
До недавнього часу вважалося, що дитина, вихована поза стінами дитячого садка, багато втрачає в плані соціалізації. Що такі діти важче адаптуються до шкільної обстановки й зазнають труднощів у спілкуванні з однокласниками.
Дійсно, в період, коли дітвора одного віку, що живе в одному районі й відвідує один і той же дитсадок, дружним строєм ішла в один і той же клас, це сприяло створенню між дітьми тісних взаємин. Дитині, вирощеній вдома бабусею, було складніше влитися в цей сформований колектив, і вона відчувала більший стрес, ніж інші діти.
Сьогодні ж ситуація виглядає дещо інакше. Малюк може жити в одному районі, їздити з мамою на автомобілі до дитячого садка, розташованого поруч із місцем її роботи, а після — відправитися до школи з поглибленим вивченням англійської в центрі міста.
Таким чином, усі діти в класі виявляються на рівних: їм належить познайомитися один з одним і вчителем, звикнути до нової обстановки й пройти період адаптації. І зовсім не важливо, хто з них відвідував дитячий садок, хто — розвиваючий центр, а кого виховувала бабуся або няня.
Соціальні навички кожна дитина отримує в спілкуванні з оточуючими — дорослими й однолітками. Це спілкування їй забезпечують прогулянки на дитячому майданчику, походи в парк та відвідування спортивної секції, участь у дитячих святах і багато інших аспектів життя, учасником яких вона стає.
Таким чином, домашнє виховання нічим не поступається дитсадковому, якщо дитині, задоволенню її вікових потреб приділяється достатньо уваги. Якщо виховання не зводиться до примітивної схеми «розбудити-одягнути-нагодувати-ввімкнути мультики».
Кого вибрати в якості няні — бабусю чи кваліфікованого педагога — слід вирішувати, виходячи зі своїх можливостей і особливостей дитини. Перспектива найняти високооплачувану няню й увігнати сім'ю в постійний стрес від думки «а що, якщо завтра не потягнемо» — це не найкращий вибір. Малюкові набагато спокійніше буде провести день з бабусею, відвідати цікаве заняття в розвиваючому центрі й увечері зустрітися з задоволеною й упевненою в майбутньому мамою.
Якщо ж оплатити послуги професійної няні, з якої у дитини складуться теплі стосунки, для вас не викликає труднощів — це теж чудовий варіант. Розвиваючі ігри та заняття будуть проведені в домашній обстановці, а свою порцію спілкування дитина отримає під час прогулянки на дитячому майданчику.
Таким чином, не існує стандартної схеми дошкільного виховання, як не існує еталона дитини-дошкільника або міфічної «середньостатистичної» сім'ї. Ви вільні вибирати той варіант виховання свого малюка, який буде максимально відповідати потребам вашої дитини й вашим особисто, і тоді це виховання принесе очікуваний результат.
