Вагітність зазвичай уявляється особливим періодом, сповненим радістю, умиротворенням та приємним очікуванням. Але так буває не завжди. За статистикою, 1 з 10 вагітних жінок страждає від перинатальної депресії. На практиці ці цифри можуть бути вищими, адже не кожна майбутня мама зізнається собі та навколишнім у своїх негативних почуттях.

Всупереч хибній думці, депресія – це не усвідомлений «вибір» і не примхи майбутньої мами. Вона не залежить від перебігу вагітності або від бажання/небажання мати дитину. Це хвороба, і в більшості випадків вагітним жінкам потрібна допомога фахівців, щоб впоратися з цим станом.

Під час вагітності можуть спостерігатись перепади настрою, плаксивість, порушення сну та апатія. Але якщо ці стани не минають протягом двох тижнів, йдеться про депресію.

Протягом 1 та 2 триместру вагітності у майбутніх матусь майже не буває негативних почуттів та емоцій. В перші 3 місяці вагітність ще практично не відчувається, у другі – жінка активно займається підготовкою до пологів, цікавиться всім, що стосується малюка. А за 3 місяці до пологів, які супроводжуються виходом в декретну відпустку та відчутними фізіологічними змінами, у вагітних можуть з'явитися страхи, занепокоєння й хвилювання. «Чи впораюсь я з роллю мами?», «Чи зможу повернутися до «нормального» життя?», «Як після пологів встигати приділяти увагу чоловікові й займатись побутом?». Всі ці питання, а також відчуття самотності, зневіри, іноді безнадійності, можуть призвести до депресивного стану.

Важливо пам'ятати, що депресія є нормальним станом, від якого не застрахована жодна вагітна жінка. Не варто звинувачувати себе в «поганих» думках і почуттях, боятися свого стану або намагатись уникнути його.

Зазвичай депресія діагностується в тому випадку, якщо спостерігаються хоча б 5 симптомів із запропонованих:

• втрата цікавості до повсякденних справ;
• постійне бажання плакати;
• надмірна схвильованість чи дратівливість;
• відчуття постійного та безпричинного занепокоєння;
• труднощі з концентрацією та/або прийняттям звичних рішень;
• сильна втома, втрата сил та енергії, котрі не «виправляється» сном чи відпочинком;
• зміни сну (безсоння чи постійна сонливість) та апетиту (його відсутність чи постійне відчуття голоду);
• почуття вини й нікчемності;
• небажання жити;
• злість та агресія (рідше за інші симптоми);
• втрата цікавості та бажання піклуватись про себе.

Кожен симптом може проявитись незначною чи повною мірою, помітно впливаючи на звичний образ життя. Без відповідної допомоги всі ці прояви можуть тривати місяцями й навіть роками, «плавно» переростаючи в постнатальну депресію.

Депресія може виникнути у будь-якої людини, але жінки в 3 рази більше схильні до неї, ніж чоловіки. Група ризику – вік від 20 до 30 років, це саме той період, коли жінки зазвичай вагітніють першою дитиною. Підвищують «шанси» на перинатальну депресію наступні фактори:

1. Генетична схильність. Якщо в родині були випадки депресії (необов'язково перинатальної або постнатальної), то ризик підвищується. І швидше за все вона виникне в молодшому віці.
2. Особиста історія. Якщо ви вже боролись з депресією, підвищеною тривожністю чи панічними атаками, то великі шанси, що захворювання повториться під час вагітності або після пологів. Крім того, випадки депресії в минулому підвищують ризик розвитку післяпологового психозу – рідкісного, але дуже серйозного стану, який супроводжується галюцинаціями.
3. Стресові ситуації. Це можуть бути фінансові проблеми в сім'ї, припинення близьких стосунків, смерть рідних, втрата роботи або інші події, які порушують душевну рівновагу.
4. Відсутність підтримки. Під час вагітності дуже важлива підтримка та увага з боку близьких людей – чоловіка, батьків, подруг. Якщо такої підтримки немає, і майбутня мама відчуває ізольованість від рідних, це також підвищує ризик депресії.
5. Проблеми в стосунках з чоловіком та/або домашнє насильство. Нерозуміння, конфлікти, фізичне або емоційне насилля мають особливо сильний негативний вплив на стан вагітної. У цих випадках важливо забезпечити собі та майбутній дитині безпеку й спокій.

Наявність цих зовнішніх факторів не обов'язково призведе до розвитку депресивного стану. Адже існують «допоміжні» чинники, які захистять майбутню маму та допоможуть їй впоратися з переживаннями:

• гнучкість мислення та вміння поглянути на проблеми, як на завдання;
• соціальна активність та зайнятість – робота, навчання чи хобі;
• довірливі та відкриті стосунки з партнером.

Матерiал по темi:

Постнатальна депресія: чому материнство не приносить радості?

Найважливіше, що майбутня матуся може зробити – зрозуміти, що вона не одинока зі своєю «проблемою». Материнська депресія – одне з найпоширеніших «ускладнень» вагітності. І, хоча деколи складно зізнатися собі або іншим в тому, що відчуваєш себе не так, як заведено в очікуванні малюка, важливо вчасно звернутися за допомогою.

Перший крок – розмова з лікарем, що спостерігає вагітність. Обговорювати з ним свій психологічний та емоційний стан не менш важливо, аніж проходити регулярний фізичний огляд. Пам'ятайте про те, що завдання лікаря – допомогти, а не засудити. Найчастіше одна лиш відверта розмова допомагає зменшити емоційну напруженість. За необхідності лікар направить до інших фахівців – невропатолога, психолога або психотерапевта.

До ефективних методів лікування перинатальної депресії відносяться психологічні консультації, групова терапія та медикаментозне лікування. З ліків призначають ті, що не зашкодять здоров'ю дитини. Важливо в цьому питанні довіритися лікарям, адже депресія без відповідного лікування небезпечніша для малюка, ніж приймання антидепресантів.

В очікуванні дитини більшість жінок зосереджуються на підготовці до її появи – облаштування будинку, необхідні придбання, вирішення всіх важливих питань до пологів. Але куди важливіше, за умови пригніченого емоційного стану, поставити на перше місце себе та своє здоров'я. Увага до себе та догляд за собою – це неодмінна частина турботи про малюка. Адже найголовніше, що йому знадобиться після пологів – це здорова, сповнена силою, позитивними думками мама й сприятливі стосунки між батьками.

Дослідження, проведене вченими університетів Західної Англії та Бристоля, виявило, що перинатальна депресія на 34% підвищує ризик затримок у фізичному й психічному розвитку малюків після пологів. Якщо ж перинатальна депресія перейшла в постнатальну, то ризик підвищується вже на 50%.

Як саме впливає пригнічений стан мами на розвиток малюка:

• схильність дитини до частих хвороб (це не можна назвати зниженим імунітетом, тому що самостійно імунна система дитини починає працювати не раніше 1 року);
• м'язовий гіпертонус;
• відставанні в зрості та вазі;
• поручення роботи кишківника;
• затримка когнітивного розвитку (особливо мовлення);
• підвищена нервова та психічна напруженість.

Останній фактор закладається ще в утробі. Із 30-34 тижня вагітності у малюка починають «розвиватися» творчі здібності й визначається рівень схильності до депресій. Саме в цей період дитина особливо чутлива до емоційного та психологічного стану мами. Якщо вона пригнічена, то й дитина в майбутньому може мати схильність до депресивних станів.

Щоб мінімізувати ризики наслідків для себе й малюка, не намагайтесь впоратись з депресивним станом самостійно. Обов'язково зверніться до лікаря, якщо симптоми тривають понад 2 тижні та/або істотно впливають на ваше життя та ваших близьких.