Страх самотності у дитини

Молоді батьки часто занепокоєні через певні особливості поведінки дитини, які їм самими видаються незрозумілими. Наприклад, страх малюка хоча б на хвилину втратити маму з поля зору або бурхливий протест, коли хтось, окрім батьків, намагається його торкнутись. Основною причиною такої поведінки є страх – страх розлуки з рідними людьми й в цьому немає нічого дивного.
Страх самотності у дитини

Страх – природна реакція людини на загрозу з навколишнього світу. Людям притаманно остерігатись того, що може їм нашкодити: невідомості, висоти, темноти й навіть самотності. Такі страхи стають своєрідним буфером, який захищає людину від необдуманих кроків, які можуть вдарити по її здоров'ю чи статкам.

Страх самотності у малюка – що це таке?

Страх самотності – один з найперших страхів людини, що може проявитись у дитини вже в перший рік життя. За примхою природи ми – істоти соціальні: спілкування з собі подібними конче потрібне дитині. Як показує практика, малюки до року, позбавлені батьківської уваги (наприклад, в дитячому будинку), значно відстають в розвитку. Затримка розвитку спостерігається як у фізичному, так і в емоційному плані. Між іншим, діти цього віку, які проживають в сім'ях, намагаються бути якомога ближчими до мами з татом й часто дуже хворобливо сприймають вимушену розлуку з ними. Зазвичай страх самотності, вперше проявившись в 6-7 місяців, досягає максимального розквіту до 10-18 місяців й поступово стихає до двох років. Саме в цьому віці маля вже може бути емоційно готовим до тимчасової розлуки з мамою, хоч й не кожному вона легко дається.

Але що робити мамам діток, які не хочуть й на крок відпускати їх від себе? Невже ті повинні вдень і вночі знаходитись поруч зі своїм малятком, не маючи змоги навіть на хвилину зникнути з його поля зору? Це далеко не так. Правильна поведінка й терпіння дорослих допоможе спростити процес розставання й вирішити проблему дитячого страху самотності в будь-якому віці.

Разом перемагаємо страх

Рано чи пізно кожній мамі доводиться на деякий час залишати дитину під наглядом інших. Причиною може бути вихід на роботу, відвідування певних курсів, секцій або ж просте бажання провести час в компанії друзів, на що кожна мама також має право. Незабаром відбудеться й перший похід дитини до дитячого садочка – подія, до якої варто готуватись якомога ретельніше.

Щоб розлуку перетворити в буденність, потрібен час. Не засмучуйтесь, якщо з першого разу щось не вдаватиметься. Прискорити процес допоможе дотримання декількох простих правил:

Правило перше: готуй сани влітку

Знання про те, що рано чи пізно доведеться ненадовго розлучатись з улюбленим малям дозволяє матусі підготуватись до цього заздалегідь. Чудово спрацьовує така вправа: мама час від часу покидає кімнату, залишаючи дитину наодинці з іграшками й іншими дорослими. Невдовзі вона повертається, даючи дитині зрозуміти, що нічого страшного не сталось. Спершу достатньо виходити на декілька секунд, надалі постійно збільшуючи час своєї відсутності. Дуже швидко маленька дитина перестане нервувати, знаючи, що мама скоро повернеться.

Правило друге: «Ти і я – одна компанія…»

Дитина обов'язково повинна близько знати людину, яка тимчасово замінить їй маму, й повністю цій людині довіряти. Перш ніж залишити малюка наодинці з бабусею, приятелькою чи нянею, проведіть разом декілька вечорів, щоб обидві сторони звикли одне до одного й порозумілись.

Коли перший етап знайомства минув, можна спробувати залишити дитину з людиною, яка стане тимчасовою нянею, наодинці на декілька годин. Якщо задум буде успішним, значить, ви йдете вірним шляхом. В такому разі мама може спокійно залишати дитя й на довший термін. Якщо ж малюк тяжко переживав розлуку – він поки що не готовий до неї, дайте йому більше часу.

Правило третє: не панікуйте

Часто, бачачи песимістичний настрій маляти, мама сама страшенно засмучується в момент прощання, тільки погіршуючи ситуацію. Від вигляду заплаканого малюка її переповнюють ніжність й співчуття, яке виражається в проявах жалості й, що найгірше – сльозах. Дитина в свою чергу бачить смуток мами й ще більше панікує – коло замикається й може перетворити звичайну декілька годинну відсутність мами в масову сімейну істерику.

Не забувайте, що ви – приклад для наслідування в очах вашої дитини. Тому найкраща стратегія поведінки – міцно обійняти дитину зі словами любові, пояснити, що невдовзі повернетесь й…дуже швидко піти, не затягуючи прощання й не подовжуючи переживань маленької людини.

Приготуйтесь до того, що з кожним днем дитина все охочіше відпускатиме вас від себе, поступово звикаючи до вашої відсутності. Крім того, дуже часто ситуація виявляється не настільки невтішною: майже всі діти заспокоюються рівно в ту ж хвилину, коли мама ступає за поріг й зникає з поля зору.

Правило четверте: мій дім – моя фортеця

Маля буде значно спокійнішим й впевненішим, якщо за відсутності мами залишатиметься в межах свого будинку, в оточенні знайомих предметів й улюблених іграшок. Якщо немає можливості запросити няню додому, повертаємось до другого правила: знайомимо дитя не тільки з людиною, яка буде за ним наглядати, й з територією, на якій вони будуть знаходитись весь цей час.

Залишаючи малюка в чужому, хай і знайомому домі, не поспішайте відразу йти. Дайте дитині хоча б 15-20 хвилин, щоб освоїтись тут у вашій присутності.

Типові помилки мам в момент розлуки

Часто батьки в момент прощання з дитиною через розгубленість допускаються багатьох прикрих помилок. Не бажаючи того, вони своєю поведінкою тільки погіршують ситуацію. Розглянемо декілька найпоширеніших дурниць, які роблять батьки в момент прощання з дитиною.

Надміру суворе ставлення до дитини

Звісно, в певних випадках суворість приносить свої плоди у вихованні дитини. Й особливо вона потрібна тоді, коли дійсно доречна. В момент прощання з мамою дитина знаходиться в стресовому стані й сувора догана за «неправильну» (а чесніше – незручну) поведінку – це останнє, що може врятувати ситуацію. У спілкування з дитиною в подібній ситуації абсолютно неприпустимо:

  • звинувачувати в слабкості, легкодухості, відсутності мужності тощо;
  • погрожувати взагалі ніколи не повернутись, якщо дитина відразу не заспокоїться;
  • застосовувати будь-які покарання.

Саме в цей момент малюку як ніколи потрібна батьківська підтримка, а його довіра в майбутньому залежить від того, як зараз поведуться дорослі. А тому сховайте якнайдалі свою роздратованість й не забувайте нагадувати собі, що подібна реакція дитини на розлуку – нормальний прояв її прив'язаності.

Повертатись, щоб заспокоїти

Постійно трапляється так, що мама, турбуючись через стан дитини, ніяк не наважується нарешті піти. Вона довго обіймає та втішає своє дитя, дає няні останні настанови, обіцяє малому золоті гори. І от, нарешті наважившись покинути дім, вона відразу повертається, ледве почувши за спиною плач.

Через подібну поведінку ви припускаєтесь в кращому випадку двох колосальних помилок:

  • подовжуєте страждання своєї крихітки, яка, скоріше за все, вже через 10 хвилин перестане помічати вашу відсутність, відволікшись на іграшки
  • даєте дитині оманливу надію на те, що мама так нікуди й не піде

Прощання має бути оптимістичним й швидким, без зайвої емоційності – тільки так ви зможете передати дитині свій спокій й позитивний настрій.

Неочікуване зникнення

А деякі батьки взагалі вважають, що втекти за спиною в дитини – значить, позбавити її зайвих хвилювань через розлуку. Цей підхід абсолютно неприпустимий. Ніколи не полишайте малюка, не попередивши його про це. Подібні експерименти загрожують дуже сильним стресом для дитини, яка може вирішити, що батьки взагалі її покинули. В будь-якому випадку, такий вчинок не найкращим чином відіб'ється на ваших стосунках з сином чи донечкою.

Нічне прощання: як зробити так, щоб ніч пройшла спокійно?

Заспокоїти дитину перед прощанням на ніч допоможе, як завжди, спокійна й доброзичлива поведінка мами. Чудові варіанти вечірнього дозвілля з дитиною: читання знайомих казок, лежачи в ліжку, тихий спів (бажано, колискових пісень), спокійне погладжування спинки маляти.

Якщо дитина боїться розлучатись з вами перед сном, можливо, варто піти їй назустріч й залишитись поруч, доки та не засне.

Непереборні труднощі і як їх перебороти

Батьківська практика знає випадки, коли жодні, навіть добре перевірені методи не приносять результату: малюк все одно заливається гіркими слізьми, не бажаючи залишатись з нянею чи заходиться в істериці, здалеку побачивши ворота дитячого садка.

Варто розуміти, що в нормі така поведінка може тривати понад тиждень, не викликаючи занепокоєння – період адаптації нерідко затягується. Якщо ж протягом декількох тижнів немає найменшого прогресу – це серйозне підгрунтя подумати над заміною няні чи групи в дитячому садку.

Щоб прийняти правильне рішення, прислухайтесь до порад свого люблячого батьківського серця. Часто воно дає відмінні поради.