Дивовижний експеримент

Методика виховання Нікітіних, добре відома у другій половині минулого століття, базувалася на принципах вільного виховання: навколо дітей було створено спеціальний розвиваючий простір та надана практично повна свобода дій. Старші навчали молодших того, що вміли самі. Роль батьків полягала у тому, щоб злегка направляти навчання й розвиток дітей, втручаючись лише у разі крайньої необхідності.

Багато що тут перегукується і з педагогікою співробітництва А.С. Макаренко, чиїми ідеями всерйоз захоплювався Борис Нікітін, ― наприклад, стерті кордони між вихованням і навчанням.

Самі педагоги визначили три основні деталі свого виховання:

• створення навколишнього середовища, що сприяє всебічному розвитку;
• максимальна свобода дітей у творчості та навчанні;
• батьківська увага, якої часто так бракує дітворі.

Цікаво, що самі Нікітіни завжди заперечували своє прагнення створити якусь систему. «Ми просто ростили здорових, самостійних дітей, які б у дорослому віці стали порядними людьми», ― стверджує Лена Олексіївна, мама сімох дітлахів, вихованих «за Нікітінською системою».

Нам приписують, що ми начебто відкрили методику раннього різнобічного розвитку дітей. Але ми нічого не відкривали! Ми так жили (Лена Олексіївна Нікітіна).

Тим часом методи і прийоми, що застосовувалися подружжям, викликали у сучасників подив, а часто ― неприязнь. Занадто вже відрізнялися вони від звичних уявлень про правильне виховання й догляд за дітьми тих часів, коли методика була вперше застосована. Одна сусідка пізніше навіть зізналася, що збиралася якось викликати міліцію, побачивши босих малюків у дворі, що бігають по снігу в самих трусиках. Навіть родичі довгий час засуджували подібне новаторство молодих батьків.

Фізичне виховання

Здоров'ю в сім'ї приділялася колосальна увага. Борис Павлович, батько дітлахів, оснастив кімнати у будинку безліччю спортивних снарядів, перетворивши їх на мініатюрні тренажерні зали. Дітвора залюбки поєднувала читання та малювання з підтягуванням на кільцях і переворотами на турніку: рівняння з однією невідомою і вис униз головою на перекладині ― чудове поєднання розумового та фізичного навантаження, що сприяє швидкому засвоєнню нової інформації!

Поняття загартування у сім'ї просто не існувало ― в будь-яку пору року на дітях було мінімум одягу, а температура, підтримувана у будинку ― від 16 до 18 градусів. Це не вважалося загартуванням, це був спосіб життя. Ходіння босоніж у будинку було обов'язковим; на вулиці, в тому числі і взимку, ― бажаним.

Як такого «загартовування» ― якщо розуміти під цим спеціальні процедури ― у нас ніколи не було й немає. Ніяких додаткових витрат часу на «загартування» не передбачалося (Анна, друга дочка Нікітіних).

 Немовлята вкладалися спати на терасі у будь-яку пору року, і хворіли в рази рідше своїх однолітків зі «звичайних» сімей з традиційними поглядами на виховання.

 «Нікітінський» метод виховання неодноразово піддавався жорсткій критиці ― мовляв, він суперечить медичним нормам. Однак регулярні медичні обстеження дітей свідчили, що ті абсолютно здорові. Але і це не стало на заваді для численних звільнень Бориса Павловича ― радянська медицина й педагогіка висловлювали свій протест проти новаторства доступними їм методами.

Лише кілька вчених виступили на захист сім'ї, серед них ― М.М. Амосов та І.А. Аршавский.

Інтелектуальний розвиток

Звернувши увагу на те, як стрімко розвиваються малюки у фізичному плані, регулярно використовуючи спортивні снаряди, батьки вирішили створити середовище, що сприяє інтелектуальному розвитку. Стіни у кімнатах були обклеєні географічними картами, діти мали постійний доступ до матеріалів для творчості та шкільних дошок, також розміщених на стінах. Багато чому діти вчилися одне в одного. Наприклад, старший син Альоша сам навчив братика Антона читати, а малюки переймали у братів творчі навички й повторювали за ними трюки на спортивних снарядах.

Самостійність

Система Нікітіних передбачає виховання самостійності з раннього дитинства. Зрозуміло, щоб навчитися чогось, дитині необхідно спробувати себе у цій новій для неї справі. Надмірна батьківська опіка й нескінченні заборони тут лише шкодять.

Ми намагаємося якомога менше опікати дітей. І всіляко заохочуємо їх самостійність (Лена Олексіївна Нікітіна)

Діти Нікітіних мали вільний доступ до майстерні, спеціально створеної для них батьком. Там хлопці самі майстрували собі іграшки, використовуючи зовсім не «дитячі» інструменти ― пилку, рубанок, молоток і цвяхи.

Лена Олексіївна розповідає, як вони з чоловіком дозволяли старшому синові Альоші брати в руки ніж та інші небезпечні предмети, навчаючи його користуватися ними. Фізична робота, за їхніми словами, сприяє не лише фізичному розвитку, а й навчає приймати рішення, розвиває інтелектуально, збагачує життєвий досвід: якщо дитина пораниться, це навчить її надалі бути обережнішою.

«Никітінські матеріали»

Борис Нікітін розробив для дітей серію розвиваючих ігор та посібників, які сьогодні користуються широким попитом в усьому світі. Перші кубики для своїх малюків він майстрував сам, а Лена Олексіївна виготовляла дидактичні матеріали. Перші країни, в яких в середині 80-х почали видаватися книги та ігри, ― це Японія й Німеччина (ФРН). Сьогодні ж виробництво «Нікітінських матеріалів», як їх називають за кордоном, налагоджено в усьому світі.

Діти й онуки талановитих педагогів продовжили їх справу, і на світ з'явилися нові ігри та дидактичні посібники.

Логічні ігри

Унікальність ігор Нікітіна полягає в їх здатності «рости» разом з дитиною. Ви можете зацікавити півторарічного малюка виконанням найпростішого завдання, а після ― поступово ускладнювати його, допомагаючи дитині вдосконалюватися й досягати нових і нових вершин. На більшості комплектів стоїть позначка: «Від 3 (або 4) до 99 років». Це означає, що ігри будуть цікаві і зрозумілі гравцям будь-якого віку.

Ігри сприяють розвитку логічного та просторового мислення, уяви та дрібної моторики, навчають малюків основам аналізу та синтезу.

Розвиваючі полігони

Полігони ― це тематичні наочні посібники, розроблені для поглиблення й розширення знань дітей у певній сфері. Це здебільшого барвисті плакати з малюнками, розташованими в певному порядку. Принцип розташування картинок дитині належить з'ясувати самостійно. Теми розвиваючих полігонів можуть бути найрізноманітнішими ― від музичних інструментів до слідів тварин на снігу. Друковані полігони призначені для розміщення на стінах у приміщенні, але нещодавно з'явилися й нові версії ― у вигляді мобільних додатків.

Що таке НУМЕРЗ

НУМЕРЗ розшифровується як Необоротне Угасання Можливостей Ефективного Розвитку Здібностей. Термін був придуманий Борисом Нікітіним, який стверджував, що здатність людини розвиватися не залишається незмінною. З віком вона неминуче йде на спад і кінець кінцем зовсім зникає. Тому ранній розвиток Нікітіни вважали своєчасним, створюючи умови для всебічного розвитку своїх дітей ще до того, як ті з'являлися на світ. У цьому питанні погляди Бориса Павловича збігаються з теорією японського педагога Масару Ібукі, автора книги з промовистою назвою «Після трьох уже пізно».

Визнання соціумом

До середини 60-х років інтерес до сім'ї Нікітіних настільки зріс, що подружжю доводилося виступати на численних зустрічах перед абсолютно різними людьми ― не лише педагогами або медиками. Їх часто запрошували виступити перед аудиторією, яка прийшла на лекцію не за власним бажанням, а за ініціативою начальства, що не додавало теплоти у стосунках між лекторами і глядачами. Однак по закінченні виступу слухачі, натхнені бесідою, часто дякували Нікітіним бурхливими оплесками. Прониклива промова лекторів зачаровувала й захоплювала, і у новаторів з'являлися все нові шанувальники.

  Тим часом життєвий уклад сім'ї, що неодмінно привертав увагу педагогів та простих громадян, перетворився на своєрідне видовище. Хресний хід журналістів та інших відвідувачів, включаючи звичайних роззяв, не припинявся роками. Двері будинку завжди були відкриті для гостей, і це неймовірно стомлювало самих мешканців. Нарешті в кінці 70-х Олена Олексіївна оголосила днем ​​відкритих дверей останню неділю кожного місяця. Це послабило потік незнайомих людей до будинку, де жила сім'я, але не припинило його. Багато хто продовжував приїжджати в середині місяця, і усіх гостинно приймали. Так тривало досить довго ― аж до початку 2000-х років, коли постійним «місцем зустрічі» стала валентинівська початкова школа.

Зворотний бік системи Нікітіних

Незважаючи на надвисокі показники, які продемонстрували діти з сім'ї педагогів-новаторів у ранньому дитинстві, ніхто з них не здобув світову популярність і не став геніальним вченим або музикантом. Незважаючи на те, що до школи вони були підготовані «на відмінно», відрізнялися жвавістю й були талановиті практично в усьому, їх шкільні роки перетворилися на безперервний жах.

"Те, що ми були молодші за інших у класі, ізолювало нас від кола однолітків, і мене особисто розучило спілкуватися з іншими людьми, крім сім'ї" (Юлія, третя дочка Нікітіних).

За ініціативою батьків, кожний з маленьких Нікітіних був оформлений у клас із дітьми, старшими за віком, ― знову ж таки, зважаючи на свою обдарованість. Різниця у віці й підвищена увага педагогів стали нездоланною стіною між «чудової сімкою», як їх називали журналісти, й іншими дітьми. Не додавало теплоти й те, що дітям Нікітіних дозволялося часто пропускати уроки, викликаючи елементарну заздрість з боку однокласників.

Якби я вчилася зі своїми однолітками, можливо, й характер у мене формувався б дещо по-іншому. Я й зараз не вмію знаходити контакт з оточуючими (Любов, молодша дочка Нікітіних).

Крім того, діти Нікітіних часто переводилися з класу в клас «перестрибуючи» через 1-2 роки навчання і щороку опиняючись у новому колективі.

Посилювало ситуацію й тяжке матеріальне становище родини ― інші діти жартували з приводу скромною саморобного одягу Нікітіних, натякаючи, що їх звичка ходити роздягненими й босими ― наслідок бідності.

Таким чином, про психологічний комфорт не могло бути й мови, і це позначалося на результатах навчання. Незважаючи на здібності Нікітіних, на дошку пошани їх фотографії жодного разу не потрапили.

Конфлікти з однокласниками, що досягали масштабів цькування, змушували дітей переходити з однієї школи до іншої. Наприклад Олексій, старший син, за період навчання змінив чотири. Розуміючи, як страждають діти, Лена Олексіївна часто дозволяла їм пропускати уроки, «прикриваючи» перед шкільними педагогами.

З учителями відносини теж не складалися. Звиклі до легких перемог у молодших класах, Нікітіни продовжували вчитися на півсили і в середній школі, де їх запасів знань «з дому» категорично не вистачало.

Однак слід підкреслити, що подальше після школи навчання Нікітіних пройшло вдало, і п'ятеро дітей з семи отримали червоні дипломи.

Справа Нікітіних сьогодні

Сьогодні ігри й книги подружжя Нікітіних перевидаються й доповнюються їх послідовниками. Серед дітей та онуків новаторів ― педагоги, медики і просто захоплені люди, які бажають продовжити справу їх сім'ї, розпочату багато років тому.

Ігри та навчальні посібники примножуються й удосконалюються; представники багатолюдного сімейства, які проживають у різних куточках країни та за її межами, створили сайт, присвячений педагогічній спадщині Нікітіних. На сайті зібрана вся інформація про методику, тут можна завдати будь-яке питання й отримати на нього вичерпну відповідь.