Дисципліна — це що?
Щоб виростити дитину зібраною й дисциплінованою, варто розібратися, що є дисципліна і з чого вона починається в дитинстві.
Традиційно під цим словом мається на увазі підпорядкування чітким правилам, дотримання норм поведінки, запропонованим суспільством і ближнім оточенням. Однак мало хто знає, що саме слово походить від латинського discipulus — студент. Тобто спочатку цей термін застосовувався для позначення правил поведінки й розпорядку учнів шкіл, у тому числі й військових; про немовлят і дітей раннього віку мови не велося.
Сьогодні слово має дещо інше значення, й воно часто згадується в ключі виховання дитини мало не з пелюшок. Однак давайте тепер вислухаємо думку психологів. А вони ділять дисципліну на зовнішню і внутрішню.
Зовнішня — це вимушене підпорядкування правилам. Простий приклад з дитиною: під суворим контролем мами малюк збирає іграшки та під влучним прицілом бабусиного погляду з'їдає цілу тарілку ненависної манної каші. Будь його воля й вийди бабуся з кухні, каша в кращому випадку залишилася б на тарілці, в гіршому — потрапила б кішці на обід або ще кудись, щоб подалі з очей. Але бабуся тут, слово «треба» онук уже вивчив, і він без єдиного заперечення вершить вимушений подвиг — чудеса зовнішньої дисципліни.
Внутрішня дисципліна — це усвідомлене підпорядкування правилам поведінки, слідування внутрішнім бажанням виконувати вимоги суспільства. Приклад з дитиною: вона сама збирає іграшки після гри без тиску з боку дорослих, бо розуміє, що це необхідно зробити. Вона сама сідає за стіл і з'їдає покладену порцію. При цьому каша їй дійсно подобається не менше, ніж будь-яка інша їжа.
Зауважте, скільки умов має бути виконано, щоб ця картина стала реальністю:
- Дитина не відчуває фізичної відрази до запропонованої страви.
- Розмір порції дійсно збігається з її потребами і сьогоднішнім апетитом.
- Дитина розуміє, що з'їсти кашу — в її інтересах. І не тому, що потім буде цукерка, а тому, що вона корисна для здоров'я.
Дещо фантастична картина, чи не так? Вірніше, це цілком можливо, але це точно не найбільш здоровий варіант у випадку з трирічною дитиною.
Напрошується висновок: дисципліна починається там, де дитина усвідомлює, навіщо їй потрібні ті чи інші дії. Не намагайтеся виробити звичку робити щось з пелюшок — це не дисципліна, це різновид дресирування. Якщо вам пощастить, вимоги співпадуть із віковими можливостями дитини, і вона засвоїть навик. Найчастіше ж буває навпаки — ми поспішаємо «привчити» дитя до чогось і навіть іноді виходить... в обмін на неврози, порушення прихильності й повну відсутність довіри до батьків.
Отже, розберемо вікові особливості «дитячої дисципліни».
Від 0 до 6 місяців
Виховні методи, що застосовуються до дитини цього віку, старі, як світ, і в той же час дієві:
- Налагодження режиму дня. Хоча б приблизного. Так-так, режим дисциплінує. Причому не тільки дитину, але й батьків. Тому, приступаючи до виховання малюка, починаємо з себе.
- Вчимо не робити небажані речі. Починаючи з 4 місяців, карапузи люблять вчепитися ручками в волосся дорослому. Тут марно щось говорити дитині. Ми просто беремо її ручку в свою й ласкаво прибираємо, між тим переключаючи увагу дитини на щось інше. Просто робимо так, щоб цей жест не перетворився на звичку.
Особливість цього віку полягає в невмінні дитини реагувати на словесні заборони й нерозуміння роздратування дорослих. Марно лаяти малюка за викинуту на прогулянці іграшку (двадцяту за рахунком) або за те, що він вкусив вас. Він не хотів нікого образити. Просто у нього ріжуться зубки, й він вивчає причинно-наслідкові зв'язки, кидаючи на землю все, що потрапляє під руку. Можете бути впевнені, навіть якщо не відучувати його від цих неприємних звичок, з часом він сам від них відмовиться. А поки що просто постарайтеся не допускати подібних ситуацій: вручить малюкові прорізувач, а на прогулянці прив'яжіть іграшки до бортику коляски, щоб не бруднилися при падінні.
Від 6 до 12 місяців
У цьому віці дитина вже подорожує квартирою й тому зустрічає набагато більше небезпек. Однак словесні заборони тут як і раніше безсилі. Дитина не в змозі зрозуміти навіть слово «ні», коли ви несете її від краю сходів. Вона лише розуміє, що це слово відрізняється від звичних пестливих слів емоційним забарвленням, але що воно означає — їй не зрозуміло.
У цьому віці саме емоційне забарвлення мовлення сприймається дитиною в першу чергу. Як приклад наведемо історію, розказану однією американською мамою. Коли її дев'ятимісячна дочка наближалася до розетки, мама вимовляла злякано-грайливим тоном: «А-а-а!» й робила перелякане обличчя. Дитина відволікалася на її реакцію й забувала про розетки. Одного разу дівчинка, зробивши коло по кімнаті, повернулася до розетки і, вказавши на неї пальчиком, сказала мамі: «А-а-а!».
Від 12 до 24 місяців
У цьому віці здатність дитини до спілкування значно зростає. Ви вже можете включити в лексикон слово «ні» або «не можна» — малюк здатний зрозуміти їх значення. Однак не варто зловживати цими фразами, щоб не перетворити на безплідний шум. Використовуйте їх лише в тому випадку, коли дитина робить щось насправді заборонене.
На другому році життя малюк ще не здатний вільно висловлюватися словами, але при цьому дуже ображається, якщо дорослі його не розуміють. Це може призвести до вибухів агресії: дитина може вдарити або вкусити нетямущого співрозмовника.
Не варто карати малюка за це, відповідна агресія породить ще більшу агресію з його боку. Зупиніть його ручку, поясніть, що битися не можна, і постарайтеся все ж вникнути в суть проблеми. Привчайте дитину до думки, що насильство неприпустиме. При цьому важливо самому дотримуватися спокою й дивитися на ситуацію з висоти дорослої людини, а не скривдженої дитини, яку незаслужено образили.
Від 24 до 36 місяців
Період після двох років — час активного спілкування з однолітками. У цьому віці малюк ще не усвідомлює, що інші діти — такі ж особистості, як і він. Однак йому необхідно навчитися будувати з ними стосунки під час ігор на майданчику. Це складний період, бо він ще й співпадає з кризою трьох років.
Тут поведінка малюка багато в чому залежить від батьківського прикладу й контролю. Він уже здатний зрозуміти словесні заборони, але йому важко змиритися з ними. У таких ситуаціях на допомогу батькам приходить активне слухання (його суть відмінно викладена в книзі Ю. Б. Гіппенрейтер «Спілкуватися з дитиною. Як?»):
«Це гарне відерце. Тобі подобається. І мені подобається. Але Ваня засмутиться, якщо забрати. Дивись, яка машина. Давай катати її ».
Намагайтеся використовувати максимально короткі фрази, не вдаючись у тривалі розмірковування — вони тільки втомлять дитину. Так поступово, випадок за випадком, малюк навчиться дотримуватися встановлених меж і брати до уваги інтереси інших.
У цьому ж віці в житті дитини з'являються розвиваючі заняття та навчальні ігри, які дисциплінують її — вчать наполегливості, терпінню, дбайливому поводженню з іграшками. Все це не повинно вбиватися в дитину силою, будь-яка дія має бути спровокованою її бажанням щось робити. Багаторазове повторення дій (не примусово, з інтересом) допоможе виробити звичку. Якщо дії повторюються, а звичка все не виробляється, подумайте — можливо, її час ще не настав?
Після 3 років
Для дитини старше 3 років головним прикладом є її дорослий. Це означає, що головний стимул робити або не робити чого-небудь — батьківський приклад. Хочете виховати акуратиста й спортсмена? Почніть день з вологого прибирання й зарядки. Можете бути впевнені, якщо не одразу, то на третій—четвертий раз ваш карапуз без запрошення приєднається до вас.
Бажаєте, щоб дитина полюбила читання? Читайте самі. Читайте їй і для свого задоволення. Нехай книга в домі стане неодмінним атрибутом сімейних вечорів.
Здатність дитини до наслідування — найпотужніше знаряддя в руках батьків. Вгадайте, у що грають діти в неблагополучних сім'ях? У візити соцслужб і перевірку «як ви тут живете». В скандали й бійки.
Ваша дитина прийме ті правила гри, які ви їй запропонуєте. Навчіть її не пасувати перед труднощами, відчувати вашу підтримку в усьому — і це стане внеском в її майбутнє успішне навчання в школі. У той же час не поспішайте робити за неї те, що вона здатна зробити сама. Дайте хоча б спробувати — і вона малесенькими кроками навчиться бути самостійною.
Немовлята-маніпулятори: міф чи реальність?
Уже в пологовому будинку багато мам починають побоюватися, як би не привчити дитину до рук, не дозволити їй маніпулювати дорослими за допомогою єдиної, але ефективної зброї — крику.
«Ось звикне на руках — і буде цілодобово на тобі висіти. Ні по дому зробити нічого не зможеш, ні відпочити від нього,» — лякають молодих мам «знаючі» подруги й сусідки.
Тепер поглянемо на ситуацію з боку немовляти. Народ, та воно ВЖЕ звикло бути з мамою! Воно цілих 9 місяців слухало її серцебиття, реагувало на вібрації її голосу, засинало під мірне заколисування її ходи. Малюк просто перекочував на зовнішню частину маминого живота і ось так взяти й покласти його до величезної, незвичної колиски, без права продовжити звичний хід життя — це значить піддати дитину стресу. Найтяжчому й абсолютно невиправданому.
Детальніше про цей період і про теорію прив'язаності в цілому дуже доступно розповідає талановитий психолог Людмила Петрановська в своїй книзі «Таємна опора: прихильність в житті дитини». Однак і просто слідуючи логіки, неважко прийти до висновку: новонароджена дитина не здатна ніким маніпулювати, просто тому, що всі дії в цьому віці підпорядковані інстинктам, зокрема — інстинкту самозбереження.
Крик — це не тільки сигнал про те, що пора б поїсти або холодно, а й про те, що одному залишатися страшно й небезпечно. «Прийде сіренький вовчок», і шукай-но тоді немовляти, і немовля про це знає. Цей найдавніший інстинкт змушує дитину кричати до знемоги, поки вона не відчує себе в обіймах (читайте: під захистом) сильного дорослого. У підсумку: чим рідше береш на руки, тим сильніше кричить. Йому ж невтямки, що його дисциплінують. Йому страшно. Він думає, що його згубили.
Так, якщо залишати дитину «прокричатися» в колисці, рано чи пізно вона зрозуміє, що кричати марно, що ніхто не прийде на допомогу. Ви отримаєте, можливо, тихе й спокійне немовля — чисте золото, а не дитина. А заодно в підсвідомості малюка відкладеться інформація про непотрібність і самотність як норму. Про те, що не варто чекати підтримки у цих людей, що оточують його. Що він недостатньо хороший, щоб бути коханим і приголубленим. А бонусом — переконання, що боротися за щось у житті взагалі марно. Образили в дитсадку, штовхнули на майданчику — краще так, тихесенько пережити свій біль, адже все одно це не важливо для оточуючих. Нема звідки чекати захисту.
Або ж події можуть піти за іншим сценарієм: брак уваги й тактильного контакту спонукатиме дитину вимагати все більше й більше тепла. Усвідомивши, що на руки її візьмуть лише в разі волання до синяви, вона намагатиметься з усіх сил надати батькам це задоволення — схоплювати на руки карапуза, що пронизливо кричить, і твердити: «Ну чому ти кричиш? Ну що знову?..»
А кричить він тому, що по-іншому привернути увагу не виходить. Запас ласки з боку дорослого не задовольняє його природну потребу. В результаті вся сім'я живе як на війні — того й гляди пролунає несамовитий крик немовляти, тільки й устигай підхоплювати його на руки — яка вже тут дисципліна!
Малюк дорослішає, і ось уже дошкільник домагається свого сльозами й криком. Наші вітання, ви отримали того самого маніпулятора, якого так боялися.
Якщо мама не скупиться на тактильний контакт, це допомагає малюкові «насититися» її теплом і діє на нього заспокійливо. Він був нерозлучний із мамою в перші дні, тепер отримує спілкування сповна, чому б не полежати в ліжечку самому якийсь час?
Дитина в цій ситуації спокійна, їй немає потреби кричати, щоб отримати захист. У міру дорослішання потреба в постійному спілкуванні з мамою зменшується. Періоди самостійної гри збільшуються. Малюкові надають увагу не тільки за вимогою, але й просто так, коли він спокійний, але не проти трохи погратися. А зайві обійми ще нікому не завадили.
Пара хитрощів по вихованню слухняної дитини
Насправді, абсолютно слухняних дітей не буває, та вони й не потрібні. Дитина повинна бути галасливою й непосидливою, цікавою й активною — це обов'язкові умови успішного розвитку. Але як же хочеться, щоб вона прислухалася до того, що ми просимо! Отже, обіцяні правила:
- Встановлюємо кордон.
Любов до дитини — не означає вседозволеність. Щоб відчувати себе спокійно, їй необхідно жити за чітко визначеними правилами. При цьому слід орієнтуватися на мінімальну кількість заборон. Забороняйте лише те, чого дійсно не можна робити. Не варто обмежувати дитину в чомусь лише тому, що «не прийнято» і «де це бачено?». Пам'ятайте: що менше заборон, то менша спокуса їх порушити.
- Наслідки замість покарання.
Це відмінний спосіб прищепити дитині навички дисципліни — дозволити зіткнутися віч-на-віч із наслідками своїх вчинків. Не потрібно вигадувати покарання, якщо дитина розкидала у дворі іграшки й відмовилася збирати їх. Пара забутих у пісочниці улюблених машинок стануть для неї природним наслідком недбалості.
- Ні, він не буде таким завжди!
Дуже часто, наполягаючи на тому, щоб дитина робила щось сама, батьки мотивують це так: «Що ж, він завжди так проситиме, щоб йому надягли штани?»
Вслухайтеся в сенс цього питання, дорогі батьки, щоб оцінити його абсурдність. Чи багато дорослих ви зустрічали в житті, не здатних надягти штани?
Так, можливо, дитині за віком уже належить вміти робити ряд речей (одягатися, чистити зуби, їсти самостійно). Можливо, вона й зможе, якщо виникне необхідність. А можливо, малюку саме зараз важливо, щоб мама сама одягла і взула, обняла й поцілувала. Йому конче сьогодні потрібно це. І завтра буде потрібно. А через тиждень стане не потрібно. І більше ніколи не буде потрібно, тому що він виросте. Так буває з дітьми. Ловіть момент і насолоджуйтеся своєю незамінністю, доки є час!
Методи й прийоми, застосовувані в вихованні, дають різний ефект з різними дітьми. Не існує універсального набору правил, який підійде для кожного. У прийнятті будь-якого рішення керуйтеся головним орієнтиром — збереженням гармонії у відносинах зі своєю дитиною, і все у вас вийде.
- Ю. Гиппенрейтер, "Общаться с ребенком. Как?"
- Людмила Петрановская, «Если ребенка сразу не приучишь...»
- Ольга Писарик, Как обеспечить детям психо-эмоциональный покой
- А. Гиппиуc, Дисциплина в разные периоды жизни ребенка
