Фізичний розвиток
У цьому віці дитина легко сама стає на ніжки. Навіть якщо вона поки не вирішується на самостійне пересування на двох по кімнаті, то стояння з опорою їй уже точно під силу.
Крім того, стільці, дивани й інші меблі ввижаються їй відмінним засобом для розширення кругозору. Це справді дивовижне видовище: карапуз, що годину тому боявся відпустити мамину руку на прогулянці, зараз безстрашно підіймається на меблеві вершини. Така пристрасть малечі до висоти дає привід наглядати за маленьким скелелазом якомога пильніше.
Ще одна особливість цього віку ― стрімкий розвиток рухових навичок. Дуже швидко карапуз учиться не тільки крокувати по дому, але й робити кроки назад, танцювати з будь-якого приводу й навіть намагається підстрибувати. Багатьом дітлахам подобається нахилятися й розглядати світ догори дригом, дивлячись в просвіт між власними ногами ― це один із способів вивчення навколишнього простору з невідомої раніше позиції.
А як співається в дитячій пісеньці, «все, що невідомо ― страшенно цікаво». Тому не варто дивуватися, якщо ваш малюк раптом прийме дивну позу прямо посеред вулиці, ретельно вдивляючись у незнайому людину або яскраво пофарбований автомобіль.
Активне й пасивне мовлення
Розвиток мовленнєвих навичок дитини виходить у цьому віці на новий рівень. Вона вже не просто повторює знайомі слова й склади, а намагається застосовувати їх відповідно до ситуації.
«Ми!» ― заявляє малюк, вказуючи пальчиком на плюшевого ведмедика й дуже радіє, коли дорослий підтверджує: так, це ведмедик, Мишко. Для малюка це означає, що його зрозуміли, його чують і підтримують з ним бесіду.
Натхнений, карапуз намагається називати навколишні предмети домашньої обстановки й усе, що бачить навколо себе на прогулянці. Він може назвати близьких людей («па», «ма», «ба»), імена братів і сестер.
Це активний словник, який малюк намагається використовувати в спілкуванні. Але є й пасивний запас слів ― тих, які він не вміє поки вимовляти, але розуміє їх, коли чує від інших людей. Сюди входять слова й фрази, засвоєні з пісень і казок, під час ігор і просто в спілкуванні з дорослими.
По мірі дорослішання малюка пасивний словниковий запас поступово переходить у активну стадію, а дитина тим часом поповнює його новими словами, які чує в процесі спілкування. Ось чому необхідно говорити з дитиною, читати їй, співати пісні й розповідати казки, навіть якщо сама вона ще не говорить.
Не варто хвилюватися, якщо малюк вперто мовчить, але при цьому розуміє ваші слова й реагує на прохання. Багато малят воліють «не витрачати час на слова», розширюючи пасивний лексикон. І лише озброївшись достатньою кількістю знайомих слів вони раптом дивують оточуючих дитячим красномовством.
У таких випадках про дитину зазвичай кажуть, що вона «розговорилася». Як правило, за пару місяців вона легко надолужує все, що було, на думку дорослих, «упущено» за весь час мовчання.
Найбільш часто таку картину можна спостерігати в сім'ях, де говорять двома й більше мовами: малюкові доводиться освоювати слова і звороти одночасно в декількох варіаціях, і це уповільнює процес розвитку активного мовлення. Така поведінка ― абсолютно нормальна і ні в якому разі не свідчить про затримку розвитку.
Чому він усе тягне до рота
Здавалося б, карапуз вийшов з віку немовляти, й йому не пристало гризти й облизувати все, що потрапляє до рук. Однак у багатьох дітей тактильно-оральний спосіб знайомства зі світом залишається домінуючим до двох років.
Які б складності це не обіцяло батькам, така поведінка не є відхиленням від норми. Головне завдання мами з татом у цьому випадку ― забезпечити малюкові безпеку й поступово привчити до думки, що облизувати предмети ― не цікаво й не смачно. Краще обмацувати їх руками.
Починати слід з іграшок. Власне, на них і закінчиться навчання не тягнути до рота все підряд. Хорошим ходом буде натерти іграшки чимось безпечним і неприємним на смак, наприклад ― соком калини.
Відчуття гіркоти в роті дасть дитині зрозуміти, що зовсім не обов'язково облизувати предмет, щоб його вивчити.
Само собою, якщо ваш малюк має таку звичку, іграшки слід часто мити, а на прогулянці уважно стежити, щоб він не підбирав із землі сміття.
Якщо це все ж сталося, то мамине завдання ― не дати донести «здобич» до рота. Змусити малюка віддати те, що затиснуте в кулачку, легко: потрібно просто погладити, злегка натискаючи, зовнішню сторону його долоньки, й дитячі пальчики розкриються самі собою.
Граємо в ігри, граємося з іграшками
У цьому віці дитина на диво невибаглива в засобах розваги. Вона грається всім, що попадеться під руку, й найбільшим попитом користуються предмети домашнього побуту: кухонне приладдя, батьківські деталі одягу, всілякі інструменти.
Малюк не завжди застосовує їх за призначенням: може приміряти каструлю на голову або «лагодити» ложкою іграшковий автомобіль. І все-таки це яскравий приклад, коли наслідування стимулює розвиток у дитини нових навичок через гру.
Особливим успіхом у карапузів користуються різноманітні сумки, рюкзаки та барсетки, а також техніка ― телефони, пульт від телевізора і т.п. Стара клавіатура від комп'ютера (як у тата!) Може порадувати малюка не менше, ніж дорога іграшка.
Це ще раз підтверджує істину: не так важливо, чим грається ваша дитина, важливо ― з ким і як вона грається. Зовсім не обов'язково купувати малюкові безліч різноманітних іграшок та наборів, досить проявити фантазію і придумати нові ігри з тим, що вже є.
Малюки цього віку дуже люблять будувати. Вони будують вежі з кубиків, коробок, книг, а після ― без жодного жалю руйнують побудоване. Не менше задоволення їм приносить і руйнування побудованого іншими дітьми й дорослими.
Малюк робить це не назло, для нього це черговий спосіб знайомства з причинно-наслідковими зв'язками: я штовхнув ― і все впало, я молодчина!
Враховуючи, що у створенні своєї башточки з кубиків для дитини зараз важливий не результат, а сам процес, то не дивно, що вона не замислюючись штовхне й свою споруду, щоб насолодитися ефектним видовищем падіння.
Серед улюблених ігор у малюків цього віку ― «хованки» з іграшками, ігри на розвиток дрібної моторики з цікавими дрібницями (крупи, намистинки, камінчики, боби, горіхи і т.д.), ігри з водою і піском, ігри з книжками-іграшками і м'ячиками різних калібрів.
Самостійність
На той час, як дитині виповнюється рік і 4 місяці, вона вже цілком здатна опанувати перші навички самообслуговування. Якщо ви станете щодня вчити її класти часто використовувані предмети на місце, вона запам'ятає це й буде сама прагнути до порядку в речах.
Малюк також дуже радіє, якщо йому вдається «допомогти» мамі з прибиранням, захоплено орудуючи віником (і знову наслідування!). Коли його просять про щось зрозуміле (Ваня, принеси мамі книжку!), він із готовністю виконує прохання і неймовірно собою пишається.
Більшість діточок цього віку вже починають опановувати уміння тримати ложку й їсти самостійно. Як правило, після цього кухні потрібне добряче прибирання, що нелегко для мами. Однак якими б руйнівними не були наслідки таких спроб, дозвольте малюкові бути самостійним за столом ― це важливо для нього. Щоб зменшити клопоти, можна застелити підлогу навколо дитячого стільчика клейонкою.
Прогулянки й здоров'я: чому не варто скасовувати
Коли дитина впевнено ходить, питання прогулянок стає одним з найактуальніших. Малюка вже так просто не сховаєш у коляску в холодну погоду, і прогулянку не вийде замінити денним сном на свіжому повітрі ― карапуз прагне свободи.
Багато хто з мам переконані: якщо у дитини нежить, гуляти не можна. Застуди й віруси підстерігають ослаблений організм на кожному кроці, і будь-яка прогулянка може обернутися ускладненнями.
Насправді все відбувається з точністю до навпаки: як би ви не провітрювали приміщення, повітря в ньому залишається спертим у порівнянні з тим, що на вулиці. Це важке, пересушене повітря висушує слизову дитячого носика, й той, борючись із «пустелею», що утворилася в ньому, зволожує себе як може. Попросту кажучи, сопливить.
Що відбувається під час прогулянки? Дитина дихає свіжим, зволоженим повітрям. Дихальні шляхи теж зволожуються, і це є природною профілактикою виділень з носа.
Не варто лякатися, якщо малюк на вулиці починає більше кашляти, це цілком закономірно і навіть добре. На свіжому повітрі відбувається зволоження, набрякання й викид слизу, що скупчився в бронхах. Організм позбавляється від нього за допомогою кашлю. Набагато гірше, якщо дитина сидить вдома, а сухий слиз продовжує накопичуватися в дихальних шляхах ― кінець кінцем це призведе до серйозного бронхіту.
Протипоказанням до прогулянки може бути лише підвищена температура або сильне нездужання в результаті інфекційної хвороби, а нежить ― це привід гуляти якомога частіше й довше.
Емоції й розвиток: як не виховати плаксія
Страх розпестити дитину часто відчувають батьки, чиї діти переступили через поріг першого року. Особливо гостро це питання стоїть серед татусів, які виховують синів: а чи не виросте наш хлопець зманіженим, якщо дозволяти мамі й бабусі так часто його обіймати? Де закінчується необхідна порція ласки й починається шкідливе сюсюкання?
Увага, сюрприз! Частота обіймів і тактильного контакту безпосередньо пов'язана не тільки з розвитком вашої дитини і її емоційним станом. Від того, наскільки охоче її обіймали й пестили, залежить її впевненість у собі, своїх силах. Її віра в те, що вона кохана батьками й досить хороша, щоб бути прийнятою іншими оточуючими.
Як би дивно це не звучало, маленька дитина сама по собі ніколи не буває ні в чому впевнена до кінця. Їй необхідно постійне підтвердження, що вона потрібна й кохана. Що за її спиною стоять сильні й турботливі дорослі, готові підтримати й захистити у будь-якій ситуації.
Зауважте, не зробити все за неї й заборонити те, що вам здається небезпечним (наприклад, катання з гірки на майданчику ― «малий ще!»), а підтримати, якщо малюкові знадобиться допомога.
Допомогти піднятися на гірку, притримати за ручку, доки буде з'їжджати. І зараз же ― обійняти, похвалити, розцілувати. Цього ніколи не буває занадто багато.
Підтримка дитини ― це в першу чергу ваші обійми, готовність прийняти її будь-якою: скривдженою, переляканою, сердитою або в корені не правою.
Дитина, що отримала це в надлишку, виростає сильною й самостійною особистістю. Дитина, чиї батьки «недообіймали» її, в дорослому віці буде шукати те, чого була позбавлена в дитинстві: материнської турботи й постійного визнання, підтвердження, що її люблять.
Погодьтеся, не дуже приємна картина, коли мова йде про дорослу людину, чи не так? При цьому статева приналежність тут не має значення, правило однаково працює і з хлопчиками, і з дівчатками.
Про наболіле: розвиваючі мультики
Ввімкнути дитині мультфільм, який допоможе вивчити кольори, форми, назви тварин і ще багато всіляких цікавинок ― велика спокуса для батьків. Адже це так зручно: посадив дитя перед екраном, і воно освоює все, що йому належить освоювати.
Але на практиці все виявляється зовсім не так. Як показали дослідження психологів, перегляд «розвиваючих» програм абсолютно не впливає на становлення інтелектуальних здібностей немовляти й ненабагато більше дає дитині другого року життя.
Розумовий розвиток малюка найменше залежить від перегляду навчальних програм, навіть якщо в титрах зазначено: для найменших. Все, чого ви в кращому випадку досягнете ― це виграєте трохи часу, поки він буде зайнятий переглядом. У гіршому ― отримаєте занадто збуджену дитину, втомлену миготінням фігур на екрані.
Використання розвиваючих відео стає виправданим лише тоді, коли вони виступають в якості коротких доповнень до ваших занять із малюком. Цей прийом ефективний в роботі з дітьми після двох років. Наприклад, якщо ви з малюком малюєте комаху сонечко, то цілком доречним буде показати коротке відео про нього або мультфільм, супроводжуваний пісенькою.
Пізніше ви зможете вибрати серію навчальних мультиків і по ній будувати заняття, орієнтуючись на тематику кожного випуску. Але при цьому слід пам'ятати, що в будь-якому віці мультики не повинні ставати заміною ігор і занять із вами.
Жоден мультфільм не замінить вашому малюкові живе спілкування, й ніякі знання він не засвоїть так легко і невимушено, як у грі з близькою людиною.
